ПІД ЗНАКОМ УКРАЇНОФОБІЇ№ 44 (143) 2-8 листопада 2005 року
«Украинцы являются трусливой, неблагодарной, ноющей нацией, получившей неожиданную свободу и воздыхающей за беззаботными и в меру сытыми деньками рабства... Их, конечно, трудно назвать великой нацией».Ця люта брехня про героїчну й велику українську націю (до речі, першонацію світу — з коріння Мізинської культури) належить нинішньому державному діячу, екс-голові СБУ, екс-народному депутату України Олександру Турчинову. Цитату взято з його претензійної та єзуїтської статті «Аутодафе», що друкувалася понад два роки тому
в газеті «Вечерние Вести» № 141 від 19 — 25 вересня 2003 року. Не дивно, що вона викликала обурення всієї української громади. Адже народний депутат України паплюжить українську націю — велику націю Святослава Хороброго і Ярослава Мудрого, Петра Сагайдачного і Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки і Марії Заньковецької, Миколи Міхновського і Степана Бандери, Вячеслава Чорновола і Василя Стуса.
Тішить ця стаття чорні серця великодержавних шовіністів:
«Сматрітє, какіє ані украінци... Пара прєвратіть Украіну в русскую губернію...» Потирає долоні й опозиція: ось кого поставив було Ющенко головою СБУ — українофоба, україноненависника!
Навіщо написано цю фальшивку? Можливо, Турчинов перейнявся синівським болем за Україну і намагався у такий спосіб розворушити приспану національну гідність українців, відкинувши «труслівость» і «воздиха-нія» за минулим? Адже так робив Максим Горький, коли називав московитів «нацией разбойников, воров и забулдыг». Однак «великий буревісник» писав про це з болем, а Турчинов — із зоологічною ненавистю до українців. Він вдається навіть до грубої фальсифікації історії України, намагаючись принизити українство, дискредитувати національну ідею, спаплюжити українську націю.
Так, у розділі «Экономический парадокс» читаємо: «... В 2002 г. ВВП по отношению к 1990 г. составил 49,4%». І далі безперервні цифри — доказ падіння в Україні виробництва товарів. І ні слова про причини. То ж нагадаємо Турчинову, з чого почався обвал в економіці: зі скасування у жовтні 1990 року тодішнім прем'єром Фокіним (за підтримки Леоніда Кравчука) КОНТРОЛЮ З ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ. І це тоді, коли державна власність становила 97%, а приватна — 3%. Поет Дмитро Павличко — цілковитий профан в економіці,
— тоді, аби похизуватися, кричав з трибуни: «Треба дати свободу директорам!» Що ж, дали. І стали отримувати директори по п'ять зарплат...
Чому ж Турчинов боїться назвати перших державних злочинців незалежної України — Фокі-на і Кравчука? Чому свою боязнь перекладає на український народ? Навіщо запитує:
«Куда девалась наша мощь? Где наши ресурсы? Где наши капиталы?» У Росії, пане Турчинов, — у тій, яку ви так боїтеся образити... Тож нагадаймо: Кравчуки — фокіни запобігливо й задарма віддали Росії тактичну — суто оборонну! — ядерну зброю (вартістю 10 млрд доларів США). Це 2 200 ракет, збудованих в Україні за кошти українського народу. Віддали Чорноморський військовий флот, збудований на корабельнях Миколаєва, Херсона, Керчі... Під час розподілу майна СРСР нам належало 18% союзного флоту. Увесь Чорноморський флот, що становив 10% загальносоюзного (а це 80 млрд доларів), Кравчук віддав Росії. Хіба це не державна зрада?
Далі. Закордонні пасиви. Нам належало їх на 26 млрд доларів. Віддали Росії. Віддали також військове спорядження на 44 млрд доларів. Зрештою, Кравчук власноруч відписав Москві всі заощадження українських громадян — понад 90 млрд карбованців. І досі Росія їх не повернула.
А торговий флот, сотні кораблів, за допомогою яких Україна озолотилася б? А озолотилися кишені Кравчука... Чи протестував проти цього Турчинов? Щось не видно було його протесту ні на мітингах, ні на пікетуваннях, ні на шпальтах газет.
Друге. Особливо ганебні закиди Турчинова українському народові про те, що він не чинив опору більшовицькому геноциду. Ось як, втративши совість, пише про це автор пасквіля:
«...Миллионы украинцев систематически уничтожались почти без сопротивления, наследство разграблялось относительно небольшими, хорошо организованными группами поработителей. При этом численность способного оказывать активное сопротивление украинского населения обычно превышала врага в сотни раз. То есть тысяча врагов уничтожала сто тысяч украинцев, десять тысяч уничтожали миллион...»
Усе це позаісторична хвороблива маячня українофоба: ЖОДНОГО ПРИКЛАДУ З ІСТОРІЇ АВТОР НЕ НАВОДИТЬ І НЕ МОЖЕ НАВЕСТИ... Бо все було навпаки: українці одвічно малими силами перемагали ВЕЛИКІ СИЛИ. Скажімо, давньоукраїнські полководці — скити Скопасис та Ідантирс зі 150-тисячним військом лише за місяць (!) перемогли 700-тисячну армію Дарія І. А Богдан Хмельницький з 25 тисячами козаків переміг 100-тисячне польсько-татарське військо в січні 1655 року під час Дрижипільської битви. Сагайдачний з 42-тисячним військом здолав 400 тисяч турецьких вояків під Хотином. Далі: взимку 1946 року під Коломиєю рій (!) хоробрих бандерівців знищив полк окупаційних со-вєтських військ... Можна ще наводити сотні прикладів героїчного опору українців своїм нападникам, але справа не в невігластві автора пасквіля (хоча він профан в історії), а в його СЛІПІЙ НЕНАВИСТІ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Тому він втрачає будь-яку мораль, КОЛИ КОМЕНТУЄ НАЙСТРАШНІШЕ ЯВИЩЕ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА — ГОЛОДОМОР 33-го:
«... Если вспомнить голодомор, то численность кучки палачей и вовсе несопоставима с числом их жертв, подыхавших по-скотски тупо и молча, даже не пытаясь защитить себя и своих детей в судорогах от голода...»«...Подыхавших по-скотски и молча». Це так про більш як 10-мільйонний народ, опухлих від голоду дітей, жінок, старих... Ось вона чорна душа україноненависника: замість співчуття — презирство до безневинних і беззахисних жертв голодомору...
Я й зараз пам'ятаю, як ходили від хати до хати в селі Масляниківці під Єлисаветградом (нині — Кіровоград) озброєні гвинтівками (зі штиками!) та револьверами так звані активісти в пошуках останніх пригорщ зерна, останніх картоплин... Мого діда Плачинду Максима Митро-фановича — колгоспного сторожа (розкуркуленого), який пішов до Єлисаветграда добувати для мене, свого онука, шматочок макухи (про хліб не йшлося), у міському парку перестріли нелюди, вбили серед білого дня, розчленували і на міському базарі продавали те людське м'ясо, на чому їх і спіймала міліція... Ой, як страшно згадувати вимерле село, скімлення дітей, які не хліба просили, а лише ПОЛИЗАТИ МИСКУ, ДЕ КОЛИСЬ БУВ БОРЩ. Потім і того скімлення не стало чути, бо... в гарбу «переселилися»... Щоранку котилася вона, запряжена парою волів, під хрипкий голос воловика: «ВИНО-О-ОСЬ!» Уже не було кому виносити померлих, тож дід-воловик самотужки витягував трупи і кидав їх до гарби... Ось так, пане Турчинов... А ви... «подыхавших по-скотски тупо и молча». Так — «молча», бо не було сил у людей... Однак то не «скоти» тихо вмирали, як ви зболили висловитися, а ЛЮДИ! УКРАЇНЦІ!
Про який опір ви говорите? Тоді ви мали б дорікати 30-тисячній вервечці євреїв, яких восени 1941 року повели німці до Бабиного Яру. Насправді ОПІР БУВ! І досить сильний.
Згадаймо, з чого почалася совєтська влада: з безперервних ЗБРОЙНИХ повстань українських селян. Назвімо бодай кілька безстрашних командирів-отаманів, аби Турчинов знав, який опір чинили повстанці грабіжницькій, антинародній, антиукраїнській радянській владі:
Данило ТЕРПИЛО (отаман ЗЕЛЕНИЙ) — організатор повстанської Дніпровської дивізії (чотири полки);
головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій ГРИГОР'ЄВ;
Андрій ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО, отаман Катеринославщини;
подільський отаман Яків ОРЕЛ-ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ;
мотовилівський отаман БУРЛАКА (Овсій ГОНЧАР);
вереміївські отамани Панас КЕЛЕБЕРДА та Іван САВЧЕНКО-НАГІРНИЙ;
переяславський отаман ЧОРНИЙ (Гаврило КУРЕДА);
степова дивізія Костя БЛАКИТНОГО (ПЕСТУШКА);
Іван ЛЮТИЙ-ЛЮТЕНКО, отаман Звенигородщини та Холодного Яру;
отаман Чорного Лісу Денис ГУПАЛО;
отаман Мліївської гайдамацької Січі Трохим ГОЛИЙ;
отаман Поділля Яків ШЕПЕЛЬ...
І ще десятки інших повстанських загонів та їхніх отаманів.
Так, усі українські повстанські загони 20-х років минулого століття було розгромлено, тисячі й тисячі селян-повстанців загинули героїчною смертю за вільну, незалежну Україну. Не помічати їх в історії, як це робить Турчинов, непорядно.
Отже, совєтська влада перемогла. Та страх перед українським селом у Сталіна та його поплічників зостався. Вони зробили все, аби задушити голодом українське село, його волелюбність, національну самобутність...
Спочатку за планом Сталіна — Кагановича знищили хазяйновитих селян, так званих куркулів. Знищили як клас. Тоді насильно вивезли до Сибіру та в інші віддалені регіони тих заможних селян, які могли збройне захистити українське село...
Оббрехавши та спаплюживши українців, Турчинов робить свій наклепницький висновок: «Да, нас, конечно, трудно назвать великой нацией. Да и само гордое слово «нация» по плечу ли нам?..»
І це йдеться про ПЕРШОНАЦІЮ СВІТУ, яка стала матір'ю всіх індоєвропейських націй і мов. Це підтверджують авторитетні вчені всього світу. Так, у відомій світові праці англійських дослідників-мо-вознавців Роберта Макрама, Вільяма Крена та Роберта Макнійла «The stopy of English» вміщено карту, що свідчить: і англійська, і всі індоєвропейські мови походять з-над Середнього Дніпра. Отже, давньоукраїнська мова є праматір'ю всіх індоєвропейських мов. Під картою Дніпра — підпис: «The home of the Indo-Europeas». Тобто Дніпро — «індоєвропейська прабатьківщина».
Зрештою, це підтверджують археологічні дані. Так, на початку XX століття відомий український вчений-археолог Федір Вовк вперше у світі розкопав предмет національної самоідентифікації: браслет з кістки мамонта з меандровим орнаментом, що символізував безкінечність буття. Цей орнамент донині майстрині Прикарпаття тчуть на українських рушниках... Знайдено й жіночі статуетки, що свідчать про культ жінки-матері в давніх українців.
Згодом археолог Бібіков віднайшов у глибоких шарах Мізинської культури перші музичні інструменти. Отже, існував палеолітичний музичний ансамбль.З духовності починалася українська нація. З духовності починалася людська цивілізація...
Далі — Трипільська культура (VI — III тисячоліття до н.е.) — винайдення колеса, приручення коня, утворення першої держави в світі — Оратти (Арат-ти) — країни орачів. Орнаменти на глиняному посуді V тисячоліття до н.е. — мотиви Землі, Сонця, Неба — адекватні розписи на космацьких писанках наших днів.
Українська нація пройшла семитисячолітній шлях свого розвитку через такі державні утворення (змінюючи назви, але не змінюючи своєї ментальності): Оратта (золота доба давньої України!), Кіммерія, Скитія, Амазонія (держава українських дівчат-косачок, які перебували в опозиції до патріархату), Сарматія — давньоукраїнська наддержава від Уралу до Лаби (Ельби) — шість століть мирного життя 92-х давньоукраїнських племен. І далі: Пе-лазгія, Троада, Венедія, Етрурія, Лебедія, Роксоланія, Антія-Оратанія, Україна-Русь, козацька Україна...
За цей період лише на теренах Східної Європи та Азії щезли сотні національних мов, а отже — сотні народів, племен (обри, печеніги, половці, хозари та ін.), а українська нація, як і її мова, збереглася. І її можна назвати Великою, хоч би що там казали українофоби.
І ще Турчинов закидає, що українці отримали «неожиданную свободу», ніби манну з небес. Ні, в тій свободі безсмертний подвиг народних повстанців, зокрема бандерівців, мельниківців, вояків УПА, самопожертва геніального Василя СТУСА, боротьба гельсинської групи, трагічна загибель Валерія Марченка, страждання в'язнів мордовських таборів, діяння незабутнього Чорновола...
Усіх їх «не помітив» Турчинов. Таке «не помітити» міг лише недруг незалежної України. Зате статтю він обрамив сценами інквізиції.
Звідки в Турчинові ця зневага до українців? Адже українофобство тут на грані абсурду. Це не що інше, як пасквіль, брехня, образа... Бездоказовість, тенденційність, цинізм, безвідповідальність.
«НРАВСТВЕННОСТЬ ЧУЖДА УКРАИНСКОЙ ЭЛИТЕ...»
Отакої! Кого ж зараховує Турчинов до еліти? Продажних чиновників? Зажерливих олігархів?
Як тут не згадати Олександра Довженка, який повстав проти більшовицького визначення «гнила інтелігенція». Гнилим і вічно смердючим, казав Довженко, було міщанство. А українська інтелігенція завжди була і є взірцем високої духовності, чесності, порядності й жертовності в ім'я української національної ідеї. Саме українську інтелігенцію в першу чергу знищували більшовики та інші окупанти. Як слушно зауважив Юрій Яновський, «українська інтелігенція... вона нагадує мені траву: тільки-но вона підросте, як її косять».
Тож свистіла імперська коса над головами українських інтелігентів упродовж віків і всієї совєтської влади. Нині український народ може пишатися своєю інтелігенцією-елітою, яка, не пркладаючи рук, працює в ім'я утвердження української державності й незалежності.
«СУЩЕСТВОВАЛ И СУЩЕСТВУЕТ ЛИ КАКОЙ-ЛИБО ПУТЬ ПРОТИВОСТОЯНИЯ БЕСПРЕДЕЛЬНОМУ ГРАБЕЖУ, НАСИЛИЮ И МАССОВОМУ УНИЧТОЖЕНИЮ...»
«Поза увагою Турчинова» залишилися організація Левком Лук'яненком підпільної партії в 60-ті, за яку його було засуджено до розстрілу, діяльність гельсінських груп, шалена війна багатотисячного КДБ проти цієї нечисленної когорти хоробрих.
«Способны ли мы, украинцы, в принципе стать великой нацией...»Великою вона стала, пане Турчинов, ще 7000 років тому, коли вперше в світі винайшла колесо і плуг, приручила коня, спекла першу хлібину і створила хліборобську цивілізацію. А ще — створила духовні цінності світового рівня, про що, зокрема, засвідчує виставка Трипільської культури в Софії Київській.
Великою її зробили скити на чолі з Ідантирсом, Скопасисом та Антеєм, capмати, анти та їхній цар Бож, Святослав Хоробрий, Ярослав Мудрий і Анна Ярославна, Володимир Мономах, Байда Вишневецький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, козак Кульчицький, який Відень врятував; Іван Сірко, який з двома тисячами козаків узяв Дюнкерк; Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Юрій Кондратюк, Микола Міхновський, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський, Сергій Корольов, Олександр Довженко, Микола Куліш, Лесь Курбас, воїни УПА, космонавт Павло Попович, Ліна Костенко, Василь Стус, Василь Симо-ненко, Андрей Шептицький, митрополит Іларіон.
«НАШИ ПРЕДКИ НЕ СТАЛИ ЩИТОМ ЕВРОПЫ»Під такими глумливими словами охоче підписався б О.Бузина, автор сумнозвісного пасквіля «Вурдулак Тарас Шевченко». Радимо панові Турчинову прочитати історичну повість Івана Франка «Захар Беркут» про те, як маленька Тухля зупинила монголо-татарську навалу.
«Украина, где твои достойные мужи? — фальшиво вигукує Турчинов. — Кто станет за тебя в первую очередь?»Мільйони учасників Помаранчевої революції дали гідну відповідь на це запитання.
«Как нам восстановить потерянную мораль, как вернуть себе достоинство?»Тільки через виховання національної гідності українців. З цього треба починати, як бачимо, насамперед самому Турчинову.
«Это нельзя сделать в одночасье. Это нельзя сделать на завтра... Даже за год...»Можна! Є таке поняття, як прозріння, яке виникає в силу певних обставин миттєво.
...Турчинов закликає звернутися до Бога. І це той, хто писав про жертв Голодомору, як про
«...подыхавших по-скотски тупо и молча». Це слова від Сатани. Турчинову самому ще потрібно пройти шлях від Сатани до Бога, до Божої заповіді «возлюби ближнього свого...» І до України.
Статтю Олександра Турчинова «Аутодафе» супроводжують гнітючі епізоди з історії середньовічної інквізиції. Чи це не натяк на те, що українцям нічого очікувати, крім аутодафе? Чи не мріє автор горезвісної статті про модернізоване й «демократизоване» аутодафе для національне свідомих українців?! Будьмо пильні.
Сергій ПЛАЧИНДА
http://www.personal-plus.net/1 ... .html
