"Я вам допоможу!" (С)

Уявіть ситуйовину: Ви з приятелем сидите в парку на лавочці й обговорюєте проблеми виживання. Роботи пристойної немає отож немає і грошей. Як вижити?
Аж тут до вас підсідає ошатний пан, вітається й: - Добродії, я знаю ваших батьків – вони порядні люди. Надіюсь, що й ви такі ж. У мене до вас ділова пропозиція від котрої ви в такій матеріальній скруті не відмовитеся. Я на рік відбуваю в далекі краї. Ваша задача напрочуд проста: жити в моєму будинку, доглядати породистих кота та собаку, годувати рибок в акваріумі, підстригати траву. Плачу гроші за охорону будинку та даю на корм домашнім улюбленцям, плюс у вашому розпорядженні сад, город та бочки вина у підвалі. Тільки одна умова: Усі книги із моєї бібліотеки читайте та ось ту чорну зверху навіть в руки не беріть.
- А чому ж то?
- А перечитаєте усі книги й самі зрозумієте чому... До речі, на полицях є Біблія та повчальна повість пана Антіка.
Вдарили по руках. Господар поїхав.
Ага. Щас! Не знаєте ви нашої молоді. Господар з хати, молодухи в хату. Гроші є отож гуляємо. Вино рікою, жарти, сміх, танці, і т. п.
Через короткий час картина маслом: Вино випите, грошей вже немає але вихід знайшовся: дівки носять на ринок овочі, ягоди та фрукти із саду. Хтось приніс самогонний апарат. Свято життя продовжується. :-)o
Восени коли все з саду та огороду пропите-прогуляне дійшла черга до книг. Україномовні на ринок, книги на мові ворога на макулатуру.
Та ось і остання - заборонена господарем. На обкладинці МАГІЯ. На першій сторінці спокусливе "Я вам допоможу!"
Йоли-пали, яка ж цікава книга! Рецептів та ритуалів там безліч на будь-які випадки життя. Перша проблема: де взяти гроші на бухло та наркоту? Ритуалів на збагачення там вдосталь. Вибираємо найпростіший: ловимо та убиваємо кота, опівночі через ліве плече із відповідним закляттям викидаємо за огорожу кладовища. Але там є засторога: Що б не сталося не смій обізватись чи оглянутися. Зрообили і... скоро так сталося, що ніби випадково знайшли тугий гаманець із документами та грошима. Як у нас заведено, документи в камін, гроші на випивку.
В тій товстій чорній книзі також є як викликати духів померлих та владних істот із потойбіччя для виконання будь-яких бажань. Перевертаємо тарілку, чертимо стрілку й по кругу пишемо алфавіт та цифри. Читаємо закляття й викликаємо. Кого? А кого завгодно із померлих. Тарілка крутиться й по літерах складається: "Йдіть у казино й тричі підряд ставте на 6".
Пішли. Поставили тричі на вказану цифру. Обалдіти! Таки справді зірвали Джек-пот! Оце круто! Грошей неміряно. Як же кайфово дружити із лукавим! Він таки справді виконує усі забаганки!
Дружба із лукавим захоплива але у хвилину просвітління виникає діалог:
- Друже, роззуй очі й подивися до чого ми дожилися: Сад заріс травою, кіт вибіг на дорогу й потрапив під авто, собака покусав сусіда й той його отруїв, акваріум під час загулів перекинули й рибки загинули. Кругом бруд, сміття, пляшки, недопалки, шприци та використані презервативи. Ще й книги із полиць окрім цієї продані а гроші прогуляні. Як ми відзвітуємось перед господарем коли той повернеться?
- Не сци! Ще не скоро він повернеться! А за отруєного сусідами собаку варто помститися! Що зробимо? Неведемо на його сісмейство хвороби, втрати у бізнесі чи мо щось інше? О, так вони ж живуть як голубята. А давай-но підкинемо їм "дерезу".
А що то за ритуал такий? Ловимо чужого кота та чужого собаку. Закидаємо їх у порожню кімнату. Звісно, вони стануть гризтися. Пізніше збираємо їхню шерсть, перемотуємо нитками й хитрістю із вказаним заговором підкидаєму у будинок ворога. А як підкинемо? А купимо коньяк, торт, квіти й спонтом прийдемо пити мирову. Мовляв ми усі винні отож давайте миритися. Там і кудись та підкинемо.
Сказано – зроблено.
Через декілька днів у сусідів неабиякі скандали – через брудну онучу здіймають бучу. Справа доходить до розлучення та поділу нажитого.
А у хлопців неабияка радість. Примовляють: так їм і треба! Не будуть вже більше перед нами випендрюватись. А то он отруїли породистого собаку й думали, що їм це зійде з рук? Не на тих напали...
Та минає небагато часу і... І в оселю вривається розлючений сусід із своїм братом. Кидають в очі той перемотаний чорною ниткою моток собачо-котячої шерсті й примовляють: - А ми здогадалися, що з нами діється щось незвичне й викликали дорогого фіналіста "Битви екстрасенсів". То й вказав хто і як нам магічно поробив!
Ах ви, тварюки, чорнокнижники-відьмаки! В нормальному суспільстві ми би притягнули вас обох до суду але Карний кодекс у нас то матеріалістичний. Немає там за чародійства покари отож отримуйте люлєй!
Замелькали кулаки, лунає добірна лайка, бризкає кров, падають меблі, розбивається посуд.
Вранці ця пригода стає відомою усім місцевим. На чорнокнижників тикають пальцями, шепочуться за спинами, обминають десятою дорогою.
Та біда не ходить одна – господар телефонує, що скоро повертається. Просить зустріти.
- О це то попандос! Що робити будемо?
- А ми його зустрінемо й... "замочимо" а труп закопаємо в саду. Як то кажуть "Немає тіла, немає "Діла".
Сказано – зроблено.
Через день на порозі вродлива дама із запитанням: - А де мій батько?
- Та не приїздив він...
- А мені телефонував, що прибув й кватиранти вже он біжать його зустрічати... Щось ви хлопці, пиздите...
Вранці вулицями ходять оперативники й запитують чи не бачив хто чого підозрілого?
Сусіди свідкують: - Бачили як ті чорнокнижники пізно ввечері щось закопували в саду.
.......... Арешт. Камера СІЗО. Безсонними ночами розповідають хлопці літньому сокамернику все як було. Той, вислухавши, повчально: - Лукавий справді виконує усі бажання але виконує із каверзою – пізніше все повертається протии його нерозумних слуг. От ви короткий час справді пожили в своє задоволення а сьогодні у вас надто гірке похмілля. Ви убили вашого добродія – загубили його безневинну душу й свої безсмертні душі занапастили. Моліться, щоб добрий судя попався – вам ще за щастя буде якщо присудить кожному по 10 років. На суді кажіть правду – признайтесь, що вас лукавий попутав. Нічого, буде час переосмислити своє життя та покаятися. А дарма ви не прочитали Біблію, котра була серед тих книг. Та хоча б відкрили документальну повість пана Антіка, котра там теж була. Там Антік свідкує як сам не раз жертвою високопосадових чародіїв був. А так ви все здали в макулатуру...
А знаєте, що під впливом проповідей Апостола Павла "...багато хто з тих, що ввірували, приходили, визнаючи та відкриваючи вчинки свої. І багато хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили. І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п'ятдесят тисяч драхм".
Та не усі ті, котрі займалися чародійством позносили книги свої та й перед усіма попалили. Ой, як ви самі переконалися, не усі...
П.С. Хороший сцен арій для серіалу? Дарую. Користуйтеся. :smilie1:
П, С. За цей допис бан на ФУПі (Єрмачці) на місяць. :facepalm:
П.С. Не лізьте в те болото - постраждаєте...

_________________
по утрам надев трусы
не забудьте про часы

А шо в том опусе, краткая история недостраны 404?

Что за тарабарщина?

_________________
В борьбе познаются достойные власти.

_________________
"Мой родина Рязань" Чупакабр/Арарат/Fire Dragon/Рогнарек
Поржать с полоумного армяшки одно удовольствие.... Арарат

_________________
Мы купили Украину чтобы воевать с Россией" конгрессмен Джефри Сакс

может дедушка просто ашипся форумом? пейсал на тьФУП, а попал сюда, сослепу?

видите же: пёрнул кракозябрами - и исчез..


Сскот!!

_________________
по утрам надев трусы
не забудьте про часы

Состоялся еще один обмен погибшими.
Россия забрала еще 19 тел наших погибших бойцов. Противнику было передано еще 1000 убитых ВСУшников

это на олбанском?

all ban

_________________
Великие умы обсуждают идеи. Средние умы обсуждают события. Мелкие умы обсуждают людей.

.

_________________
В игноре: Индюкфирент и Скотинвойс

Нет, это на свинячем.

1:52

Это что? Покаянное? Типа, громядяны поняли, что их развели на беспредел и теперь соседи их уничтожают за это?
Не верю ни единому вашему воплю.
.
.
Перечитай свою же повесть внимательно. Может сообразишь, что бесы, посадившие тебя в те годы, тоже были с твоей нынешней обезумевшей?

_________________
Quod licet Jovi, поп licet bovi
Где труп, там соберутся и орлы

_________________
Насилием войну не выиграем... (с) Лери

В тему:
Архимандрит Тихон (Шевкунов) - «Несвятые святые» и другие рассказы
...Не буду углубляться в описание технических приемов, которые мы вычитали в ученых трактатах Менделеева и узнали от сотрудников музея Вернадского в Москве. Применив некоторые из них на опыте, мы обнаружили, что можем установить особую связь с какими-то непостижимыми для нас, но совершенно реальными существами. Эти новые таинственные знакомцы, с которыми мы принялись вести долгие ночные беседы, представлялись по-разному. То Наполеоном, то Сократом, то недавно умершей бабушкой одного из наших приятелей. Эти персонажи рассказывали порой необычайно интересные вещи. И, к нашему безмерному удивлению, знали подноготную каждого из присутствующих. Например, мы могли полюбопытствовать, с кем это тайком гуляет до поздней ночи наш однокашник, будущий известный режиссер Александр Рогожкин?
И немедля получали ответ: «С второкурсницей Катей». Саша вспыхивал, сердился, и было совершенно ясно, что ответ попал в самую точку.
Но случались «откровения» еще более поразительные. Однажды в перерыве между лекциями один из моих приятелей, особенно увлекавшийся этими опытами, с красными от бессонных ночей глазами кидался то к одному, то к другому однокашнику и страшным шепотом выспрашивал, кто такой Михаил Горбачев. Я, как и остальные, ничего не слышал о человеке с такой фамилией. Приятель объяснил: «Сегодня ночью мы спросили у „Сталина", кто будет править нашей страной. Он ответил, что какой-то Горбачев. Что за тип, надо выяснить!»
Через три месяца мы были огорошены известием, на которое раньше не обратили бы никакого внимания: кандидатом в члены Политбюро избран Михаил Сергеевич Горбачев, бывший первый секретарь Ставропольского крайкома партии.
Но чем дальше мы увлекались этими захватывающими экспериментами, тем яснее ощущали, что с нами происходит нечто тревожное и странное. Без всяких причин нас все больше охватывали безотчетная тоска и мрачная безысходность. Все валилось из рук. Неумолимое отчаяние овладевало нами. Это состояние нарастало из месяца в месяц, пока наконец мы не стали догадываться, что оно как-то связано с нашими ночными «собеседниками». К тому же из Библии, которую я так и не вернул баптисту, вдруг выяснилось, что подобные занятия не только не одобряются, но, как там написано, прокляты Богом.
Но все же мы еще не осознавали, что столкнулись с беспощадными и до неправдоподобия зловещими силами, вторгшимися в нашу веселую, беззаботную жизнь, от которых никто из нас не имел никакой защиты.
Как-то я остался ночевать у друзей в общежитии. Мой сокурсник Иван Лощилин и студент с режиссерского курса Саша Ольков уселись за свои мистические опыты. К тому времени мы уже несколько раз давали зарок бросить все это, но ничего не могли с собой поделать: общение с загадочными сферами влекло к себе как наркотик.
На сей раз мои друзья возобновили прерванную накануне беседу с «духом Гоголя». Этот персонаж вещал всегда исключительно образно, языком начала XIX века. Но сегодня он почему-то не отвечал на наши вопросы. Он жаловался. Стенал, сетовал, разрывая сердце. Рассказывал, как ему невыносимо тяжело. И главное, просил о помощи.
— Но что с вами происходит? — недоумевали мои друзья.
— Помогите мне! Ужас, ужас!.. — заклинало загадочное существо. — О, как нестерпимо тяжело! Умоляю вас, помогите!
Все мы искренне любили Николая Васильевича Гоголя и так же искренне думали, что беседуем именно с ним.
— Но что мы можем для вас сделать? — спрашивали мы, от всего сердца желая помочь столь любимому нами писателю.
— Помогите! Прошу, не оставляйте! Страшный пламень, сера, страдания… О, это нестерпимо, помогите…
— Но как? Как мы можем вам помочь?!
— Вы и правда хотите меня спасти? Вы готовы?
— Да, да, готовы! — горячо отозвались мы. — Но что мы должны сделать? Ведь вы в другом мире.
Дух помедлил и осторожно ответил:
— Добрые юноши! Если вы и вправду готовы сжалиться над страдальцем…
— Конечно! Скажите только — как?
— О, если так!.. Тогда я… Тогда я бы дал вам… яду…
Когда до нас дошел смысл этих слов, мы окаменели. А подняв глаза друг на друга, даже при тусклом пламени свечного огарка, увидели, что наши лица стали белы как мел. Опрокинув стулья, мы опрометью вылетели из комнаты.
Придя в себя, я сказал:
— Все правильно. Чтобы помочь ему, нам надо вначале стать такими же, как он. То есть… умереть!
— И мне все понятно, — стуча зубами от ужаса, проговорил Саша Ольков. — Он хочет, чтобы мы… совершили самоубийство.
— Я даже думаю, что вернусь сейчас в комнату и увижу на столе какую-нибудь таблетку, — добавил зеленый от страха Иван Лощилин. — И пойму, что мне ее обязательно надо проглотить. Или захочется броситься из окна… Они будут заставлять нас сделать это.
Мы не могли уснуть всю ночь, а наутро отправились в соседний храм Тихвинской иконы Божией Матери. Больше мы не знали, где просить совета и помощи.