господин Изуверцев писал(а):
Кот_Инвойс тупой какол, линия никуда не сдвинется с таких количесвом войск.
Твои знакомые дипломаты с хутора тебе об этом не говорили, свинопас?
Движется, хоть и медленно.
По теме, с просторов интернета:
Цитата:
Рассказывает командир отделения 21 батальона:
"Пески. Мясорубка.
Что терять, что еще могут забрать у меня на шестой день моего персонального ада, в Песках, в километре от первой улицы украинского Донецка? Тела тех, кто был мне дороже родни, валяются под жарой в разрубленных 152 калибром окопах. Как я и писал ранее, 6500 снарядов на гребаное село меньше чем за сутки.
Таких уже шесть суток, и в голове не укладывается, как в этом шквале огня остается в живых хоть какое-то количество нашей пехоты.
Нет, я не скулю.
С нашей стороны работает два миномета 82 и 120.
Иногда просыпается и "чихает" в сторону Донецка два ствола артиллерии.
Мы почти не отвечаем. Контрбатарейний огонь отсутствует, от слова совсем, враг без каких-либо проблем для себя кладет артснаряд в наши окопы, разбирает очень крепкие, бетонные позиции за десятки минут, без паузы и минимального отдыха продавливая нашу линию обороны.
Позавчера она сломалась, и полились рекой двухсотые/трехсотые. Я не публиковать никакую статистику, это в нашей стране запрещено, но вы даже не представляете количества и процента потерь.
Это и#бана мясорубка, где батальон просто своими телами сдерживает нашествие.
Почти неделю ждем хоть какую-то подмогу, которая бы ударила по вражеской арте, нас, повторюсь, безнаказанно выжигают всем, чем богата русская военная система, сегодня работала авиация.
Я горжусь руководством батальона, которое осталось здесь, с нами. Комбат с нами, все с нами, контуженные, легкие трехсотые, перевязавшись возвращаются через пару часов на позиции, если можно так назвать эти бездонные воронки.
Идет война.
Но без контрбатарейной борьбы она превращается в бессмысленную мясорубку, где перемалывается за день бешеное количество нашей пехоты.
Вы точно хотели правду? Вот она, голая правда.
Едет резерв на позицию, закрывать прорыв собой, а через пять минут из 15 человек целым остается один.
Тела лежат. Если легкий 300, может, повезет, заныкаешься, и пешком выйдешь, доберешься.
Везли только трохсотого. Он всю дорогу кричал: - Где поддержка? Где артиллерия? Почему нас бросили? Почему нас никто не прикрыл?
Я не знаю, дружище, почему нас никто не прикрыл... он кричит, А мне стыдно, что я до сих пор цел и невредим, лишь пару раз изрядно глухануло.
Проблевался, просрался, извините, и снова в строю.
Все резервы разойдутся, военная техника пылает, враг подходит и безо всяких проблем занимает наши позиции после очередного шквала арты.
Прямо сейчас мы теряем Пески, все человеческие и материальные наши возможности почти исчерпаны.
Денис, мариупольчанин, который говорил мне" Ну я Арестовичу верю, мы совсем скоро все вернем все обратно " мертв. Он дважды был ранен, перевязывали прям в окопе, говорили ему, Денчик, иди на эвакуацию, но он отвечал "Ребята, я вас не брошу".
И ранен впервые, и после второго ранения он продолжал отстреливаться.
Его тело мы до сих пор не забрали. На развалинах Песков, он лежит, раскинув руки, и его взгляд застыл. Он просит о мести. Как я могу отказать в его последней просьбе? Как мы все можем покинуть Дэна?
Я верю, что все-таки выжил Димка. Потому что он не мог умереть, недавно только вернувшись из госпиталя, только сделав предложение своей девушке. Говорят, после одного из приходов он просто исчез. Засыпало землей. Но, я верю, что это ошибка и он жив. Глупая надежда и упование.
Знаю, мое государство не любит мысли вслух. Но, мне не оставили выбора среди победобесия и арестовщины. Должна звучать правда, а не разговоры в кухне шепотом. Конечно же, за это сообщение отдельно прилетит, потому что как же; так, неужели государство врет собственным гражданам?
Не удивлюсь, если уже сегодня кто - то скажет: "- агент Кремля Сирожа разболтал о гениальном плане победительницы на Донецком фронте, повесим его на Миротворец".
Я за#бался говорить, что все под контролем. Сейчас в песках все них#я не под контролем, но почему-то ситуацию замалчивают.
Бейте в набаты разбитые колокола, пока мы закрываем телами Пески".
Украинский оригинал:
Що втрачати, що ще можуть забрати в мене на шостий день мого персонального аду, в Пісках, в кілометрі від першої вулиці українського Донецька? Тіла тих, хто був мені дорожчий за рідню, валяються під спекою в розй#баних 152 калібром окопах. Як я і писав раніше, 6500 снарядів на грьобане село менше ніж за добу.
Піски. Мясорубка 01
Таких діб вже шість, і в голові не укладається, як в цьому шквалі ворожого вогню залишається в живих хоч якась кількість нашої піхоти.
Ні, я не скиглю.
З нашої сторони працює два міномети 82 та 120.
Інколи просинається і "чхає" в бік Донецька два стволи артилерії.
Ми майже не відповідаємо. Контрбатарейний вогонь відсутній, від слова зовсім, ворог без будь-яких проблем для себе кладе артснаряд в наші окопи, розбирає дуже міцні, бетонні позиції за десятки хвилин, без паузи та мінімального відпочинку продавлюючи нашу лінію оборони.
Позавчора вона зламалась, і полились рікою двохсоті/трьохсоті. Я не публікуватиму ніяку статистику, це в нашій країні заборонено, але ви навіть не уявляєте кількості та відсотку втрат.
Це й#бана м‘ясорубка, де батальйон просто своїми тілами стримує навалу.
Майже тиждень чекаємо хоч якусь підмогу, яка б вдарила по ворожій арті, нас, повторюся, безкарно випалюють всім, чим багата російська воєнна система, сьогодні працювала авіація.
Я пишаюсь керівництвом батальйону, яке залишилось тут, з нами. Комбат з нами, всі з нами, контужені, легкі трьохсоті, перев’язавшись повертаються через пару годин на позиції, якщо можна так назвати ці бездонні вирви.
Йде війна.
Але без контрбатарейної боротьби вона перетворюється на безглузду м‘ясорубку, де перемелюється за день шалена кількість нашої піхоти.
Ви точно хотіли правду? Ось вона, гола правда.
Їде резерв на позицію, закривати прорив собою, а через п‘ять хвилин з 15 людей цілим залишається один.
Тіла лежать. Якщо легкий 300, може, повезе, заникаєшся, і пішки вийдеш, дістанешся медиків.
Везли щойно трохсотого. Він всю дорогу кричав: - Де підтримка? Де артилерія? Чому нас кинули? Чому нас ніхто не прикрив?
Я не знаю, друже, чому нас ніхто не прикрив… Він кричить, а мені соромно, що я досі цілий і неушкоджений, лише пару разів добряче глухануло.
Проблювався, просрався, вибачте, і знову в строю.
Всі резерви розй#бані, воєнна техніка палає, ворог підходить та без жодних проблем займає наші позиції після чергового шквалу арти.
Прямо зараз ми втрачаємо Піски, всі людські та матеріальні наші можливості майже вичерпано.
Денис, маріупольчанин, який казав мені "ну я арестовічу вірю, ми зовсім скоро все повернемо все обратно" мертвий. Його двічі було поранено, перев‘язували прям в окопі, казали йому, Денчик, іди на евакуацію, але він відповідав "хлопці, я вас не кину".
І поранений вперше, і після другого поранення він продовжував відстрілюватись.
Його тіло ми і досі не забрали. На руїнах Пісків, він лежить, розкинувши руки, і його погляд застиг. Він просить про помсту. Як я можу відмовити в його останньому проханні? Як ми всі можемо покинути Дена?
Я вірю,що все ж таки вижив Дімка. Бо він не міг померти, нещодавно тільки повернувшись зі шпиталю, тільки зробивши пропозицію своїй дівчині. Кажуть, після одного з приходів він просто зник. Засипало землею. Але, я вірю що це помилка, і він живий. Дурацька надія і сподівання.
Знаю, моя держава не любить думки вслух. Але, мені не залишили вибору серед побєдобєсія і арєстовщини. Має лунати правда, а не розмови в кухні пошепки. Звісно ж, за цей допис окремо прилетить, бо як же ; так, невже держава бреше власним громадянам?
Не здивуюсь, якщо вже сьогодні хтось скаже: "- агент Кремля Сірожа розбовкав про геніальний план переможеньки на Донецькому фронті, повісим його на Миротворець".
Я за#бався говорити, що все під контролем. Зараз в Пісках все ніх#я не під контролем, але чомусь ситуацію замовчують.
Бийте в набати розбиті дзвони, поки ми закриваємо тілами Піски.
Нам потрібна артилерія.
Дайте нам сюди хоч щось, щоб ми могли триматись.
