katrusya писал(а):
Да, мне тоже жалко, что не успела к раздаче оплеух. Но, может, вернется? Такого экземпляра у нас давно не было. Это какая-то феерическая лесюня из могилянки.
Дорога Катрусю ( з таким їм`ям ти інакшою бути не можешь), заради тебе я обов`язково буду час від часу вас навідувати. Моє перше кохання звали Катрусею, мені тоді було лишень шість років, але я наразі памятаю кожну мить нашої першої зустрічі. Це було майже опівночі в моїй батьківській хаті на вершині Карпатської Гіпербореї. Я лежав у ліжку і закінчував читати
Історію занепаду і падіння Римської імперії Гіббона. Одинока свічка ледви миготіла, очі мої вже майже злипалися, я то поринав у сон, де не перестава обмірковувати прочитане, то знов виринав з марення у буття. Думки мої вже збивалися на манівці, і я піднявся з ліжка аби загасити свічку. Вона згасла миттєво, від мого найлегшого подиху, навкруги впала майже повна темрява, лише місяць десь далеко у небі давав крихту світла. Я здійняв очі до вікна - і побачив тебе. Ти підійшла впритул до шибки, твої довгі золотаві кудрі спадали на пишні груди, а пильний погляд сталево-блакитних очей був спрямований прямо на мене. На мить мені здалося, що до мене завітала Рея Сільвія, в іншу мить я ледь не сконав від жаху, подумавши, що до мене прийшла Мавка власною персоною. Я заплющив очі, поволу порахував до трьох, і знову поглянув у вікно. Ти все ще була там, але на твоїх устах постала неймовірної краси посмішка. Ти підняла руку і написала на запітнілому склі своє ім`я. Я стояв нерухомо на місці, як вкопаний, не маючи жодної уяви, як діяти. За мить я згадав, що на мені не було жодної речі з одягу - мене як ошпарило окропом від сорому і я стрімко пірнув у ліжко, прикрившись ковдрою. Коли я знову наважився підняти очі, надворі сяяв лише одинокий місяць. Я ще довго дивився у вікно, али ти так і не повернулася. З того моменту я шукав тебе все своє життя.
Катрусю, невже я тебе нарешті знайшов?
sugarcane
