Пацаны, это полный писец. Кто понимает украинский - тот поймёт, а кто не понимает - переведёт через "гугл - переводчик":
Того літнього дня я опинився останнім у величезній черзі на отримання польської візи – мій порядковий номер був 965. При виході спритні благодійники тицьнули візитку "Робота в Польщі". Взяв - хотілося пожити та попрацювати у цивілізованому світі тому що. Зателефонував. Із слухавки пролунало: "Робота людям вашого віку є лише у Чехії. Будете на будові підсобником у майстра. Зарплата 85 кор/год. Шість днів працюєте а у неділю вихідний. Житло безкоштовне. За перевезення із працевлаштуванням 250$."
В Інтернеті виявив: курс крони та гривні майже одинаковий.
Зустрілися. Оплатив "послуги".
У мікроавтобусі опинився біля дверей. Зняв босоніжки, щоб ноги відпочили. Вночі захотів вийти розім’ятись й взув одного босоніжка а другого … не було! Це під час попередньої зупинки хтось виходячи його зачепив і…
Зрозумів: Це недобрий знак отож буде "облом". Усе так але чому вищі сили завжди дають знаки не до, а тоді коли вже нічого не змінити?
Водій привіз на місце. Гуртожиток нормальний: прохолодні просторі кімнати, холодильники, плитка, душ. Усі 7 колег виявилися українцями.
Підйом о 5:00. Кава, бутерброд, одягання й посередник везе на роботу. Насправді робота виявилася такою: Кожен обклеює листами пресованої скловати балкони заселеного 12-поверхового будинку отож піднімаємося-опускаємося по риштуваннях. Неділя є робочим днем. Зарплата 60кор/год. Хлопці повідомили, що бачили зарплатну відомість – там нам нараховують по 150кор/год. Звісно, начальство решту присвоює.
Ну навіщо було так безсовісно брехати? Звісно, щоб нажитись! Ну що ми за люди такі? Сказали б правду про специфіку, режим роботи та зарплату то я би не поїхав… А зараз що, махати після бійки кулаками?
Спека. Мікроскопічні крихти скла висять у повітрі й потрапляють в очі та на тіло. (Спецокуляли миттєво запотівають) Тіло нестерпно чешеться. Спрага. Випив води із крану і… побіг у туалет. Колеги порадили не пити сиру воду.
В обід заварив чай й, взявши кварту зі столу, запитав: "Чия? Можна попити із неї?"
Помітив гнівний погляд чеха. Хлопці пояснили: "Чужої кварти не бери – після нас ні чех, ні поляк із неї вже пити не буде. Навіть якщо помиєш. А от після свого він буде пити. Ми для них ніби прокажені, нижча каста".
Чехи працюють із 6:00 до 14:30. Пізніше пішов в магазин купити мінералки. Хлопці прочитали лекцію: "Після 14:30 на будовах залишаються лише українці. Ти йдеш у робочому в магазин й "палишся". При арешті вмикай дурника й не кажи яким чином маючи польську візу опинився на будові в Чехії й де живеш. Он наш Вітя в подібній ситуації спалився й його депортували".
Подружився із Андрієм. Де той тільки не працював. Найкраще платили на укладанні плитки у порту міста Гданськ та от там робота закінчилася. Пізніше працював у поляка на с/х роботах за 6зл/год. Покинув – мало платив тому що. Останнім місцем була робота у меблевому цеху поляка. Той знімав квартиру та от за комуналку вираховував. Дві пересадки й на роботі. Не було навіть часу пообідати – до вечора потрібно було змонтувати й здати кур’єру 10 дверей. Зарплату була 1800 зл. мінус комуналка та харч. Попросив роботодавця підняти зарплату. Той відповів: "Он за дверима море українців отож іншого знайду без проблем". Знайшов цю роботу. Тут найкраще. Дома дружина, дитина – їх же на наші зарплати не піднімеш…
У вихідні на будовах працюють лише українці. (таджиків та узбеків там немає хоча розцінки вищі за російські.)
По обіді Олег вигукнув: "Поліція!"
Я інстинктивно присів. Олег повчально: "Так ти палишся - ховаєшся значить винний". Та ті проїхали – напевно у них були важливіші справи.
В неділю настрій впав остаточно – грабіжники (цигани – а хто ж іще?) розбили скло й поцупили міксер та дрель. Довелося замішувати клей вручну.
Є у мене фішка: не люблю працювати у свята. Господь сьомого дня відпочивав і нам велів тому що.
Не пощастило й тут - згуба босоніжка таки була вірним знаком.. А втім не щастило з першого дня - керівник будови взяв мене робити розмітку новобудови. Під час роботи я запропонував: "Візьміть мене сюди – укладати та ув’язувати арматуру, заливати бетон та класти кладку я вмію".
Керівник ніби погодився але…
Господи, як же пригнічують усілякі невезіння, непрухи, усвідомлення, що вкотре не пощастило. Життя проходить мимо тому що...
Заявив колегам, що буду повертатись. Андрій до мене: "Ви бачите на Україні якісь перспективи!?"
Промовчав – які у нас при цій владі можуть бути перспективи?
Загалом Чехія справляла хороше враження: чисто, люди привітні, на вулицях немає бічів, бомжів, жебраків, не чути що у когось витягнули гроші.
По дорозі водій мікроавтобуса вітався із робітниками котрі укладали асфальт та клали тротуарну плитку: "Привіт, земляки!"
Усі (крім працівника за нівеліром та працівника із документами) посміхалися та віталися.
Водій мене впізнав. Розговорилися й той запропонував: "Зателефонуй мені рівно через два тижні – тут на збирання хмелю будуть потрібні працівники. Платять більше ніж на будові ще й добре годують".
Коли ж я рівно через два тижні зателефонував то почув: "Збирання хмелю розпочалося минулого тижня. Працівники вже не потрібні".
От і все – шукай роботу дома або виживай на злиденну пенсію…
Мене надурили з роботою – обіцяли одне а на місці довелося робити інше. Мо здати тих шахраїв правоохоронцям? А толку? Буде ходіння по кабінетах, написання різних паперів і… нуль результату. Тільки час згаю, нерви зіпсую та ворогів наживу. А так, можливо, наступного літа таки завезуть до знайомого їм господаря хміль зривати. Запив втрату водою.
Довідався: московська фірма, в котрій працював, збанкрутувала. Колеги повернулися, залишивши там хто півтори, а хто і три місячні зарплати. Розповідали про нові закони: іноземцям для працевлаштування вже потрібно проходити медкомісію, здавати екзамен на знання російської мови, платити 20000 рублів і три тижні сидіти без роботи в очікуванні сприятливого рішення.
А що вдієш, санкції й, що цілком закономірно, криза. Значиться я вірно передбачив скоре банкрутство й покинув там працювати.
Недобрий знак.
Весна 2017 року. Зароблені в Росії гроші витрачені отож вирішив спробувати щастя у Польщі – віза ж то ще дійсна. А який смисл сидіти дома без роботи? Пригадалося із Приповістей Соломона: "Доки ти, ледарю, будеш спати? Коли ти підведешся від сну твого? Трохи поспиш, трішки подрімаєш, недовго, склавши руки, полежиш. І прийде, як перехожий, убогість твоя, і нужда твоя, мов розбійник".
Друг, у котрого там зв’язки, пропонував легку роботу – за 10зл/год. клеїти етикетки і таке інше. Не сподобається - є робота на будові за 13зл/год.
Вчинив ніби розумно: пішов до церкви, покаявся, прийняв причастя, замовив молебень "За подорожуючих".
Через тиждень придбав квиток на автобус. Тільки вийшов із автовокзалу аж тут дзвонить мобільник - однокласниця повідомляє сумну новину: в автоаварії загинув син нашої спільної доброї знайомої й сьогодні поховання.
Задумався: це недобрий знак чи випадковість? Здавати квиток, міняти плани якось не виходило – я ж обіцяв роботодавцеві що сьогодні куплю квиток й виїду. Все повинно бути добре – я ж Божого благословення просив...
В автобусі мене оточували українці "далекобійники", котрі їздять працювати у Європу вахтовим методом. Розговорився із одним із них. Сергій розповідав як робив бізнес, як намагався заробити руками у нас та за кордоном. Скрізь "прольоти" та "кидалово". - Оце, каже, - нарешті знайшов у Європі роботу із пристойною оплатою…
Прибув. Чекаю на автовокзалі роботодавця. Почув рідну мову й розговорився із молодим чоловіком. Почув таке: "Тиждень працював у пана на виготовленні пластикових вікон. Робота важка, мови толком не знаю а господар дуже злиться коли робітники не розуміють по-польськи. Виявив, що я виконую роботу, котру мають виконувати два робітники! Плюнув на це знущання й оце їду в Чехію до товариша. Мо допоможе з роботою".
- А хоч заплатив поляк за тиждень праці? – поцікавився.
- Та ні, - сумно відповів земляк й сплюнув.
Майнула думка: Якщо зі старту такі новини то така доля й мене чекає…
Під’їхав роботодавець. Поселив. Робота виявилася дещо іншою – вибирати по заявці, знімати із високих штабелів, вивозити зі складу та завантажувати в авто під самий дах важкі ящики із велосипедами. Важко було з молодими хлопцями працювати на рівних - витримувати звичний для них темп отож роботу у Москві згадував як санаторій. В кінці дня відчув біль у попереку – надірвався значиться. Так я тут довго не протягну, зробив висновок, й зателефонував посереднику. Той відвіз на легшу роботу - шпаклювати та фарбувати стіни квартир на новобудові. І справді, ця робота була значно легшою але виявилося, що там оплата згідно виконаної роботи. Мої колеги були українцями, більшість із котрих пробували робити бізнес у нас та прогоріли – податки надто великі тому що.
На другий день посередник зібрав бригаду й повідомив сумну новину: він не так зрозумів господаря будівництва отож насправді буде платити нам не 10 злотих за квадрат, як раніше обіцяв, а 3,5. Хлопці припинили роботу й послали гінця за спиртним – без пляшки тут не розберешся. В результаті усі вирішили шукати інше робоче місце. Я б помандрував з ними й далі випробовувати долю якби не біль у попереку. Повернувся до рідної домівки без жодного злотого у кишені. Таки смерть сина знайомої була недобрим знаком. Якби ж то той дзвоник пролунав на хвилин десять раніше…
Чому так катастрофічно не щастить? Все ж ніби вірно зробив. Мабуть пороблено і Україні, і мені.
А саме так і є. Он ЗМІ розповідають: шахраї відкрили у Києві фірму й стали пропонувати українцям роботу за кордоном. Ціна працевлаштування 300 євро. Три сотні українців клюнули. На даний момент офіс закритий, шахраї зникли, поліція шукає вітру в полі.
Я то хоч Європу побачив а оті три сотні українців лише опечатані двері зниклої фірми…
Чому така мала пенсія? Праця у радянських виправно-трудових таборах не вписується в трудову книжку отож в стаж не зараховується. Після розвалу Союзу шабашив то тут то там та працював у приватників по словесній домовленості. От і….
Як же остогиділо оце наше довбане життя – оці скрізь та усюди брехливі обіцянки-цяцянки. І жодних радикальних реформ. Україна весь час Незалежності експортує в Європу лише сировину та постачає дешеву робочу силу.
Ще й серед оцієї тотальної брехні непомітно підкралася старість - не у моєму вже віці блукати на чужині у пошуках заробітку. Що ж, все минає. І молодість в тому числі... Виходить так, що у нас крутись, не крутись, працюй, не працюй а приходить як перехожий убогість і нужда мов розбійник…
950 гривень (36$) пенсія плюс тимчасові заробітки - 1000 гривень за тиждень праці. А де сьогодні у моєму віці у нас заробиш більше? Ось так і добиваю віку…
Так они и государство валили для того, что сбежать из него. Я прекрасно понимаю западенцев. Они ШЕСТЬСОТ ЛЕТ жили в холопах у поляков и австрийцев. Это менталитет. А вот бывшие русские "нерусские украинцы" - это реальный ТУПОЙ СКОТ и выблядки 
