Старина-Прохожий-2002 писал(а):
Не верю. Что обсужданты старттопика настолько тупы, что не распознают фейки...
Хотя пох.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про забезпечення функціонування української мови як державної
Верховна Рада України,
ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, якими була відновлена незалежна національна державність України;
керуючись Конституцією України, яка визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
діючи відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/1999 від 14 грудня 1999 року, яким встановлено, що «українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом»;
зважаючи на Концепцію державної мовної політики, яка затверджена Указом Президента України № 161/2010 від 15 лютого 2010 року і визначає стратегічні пріоритети в подоланні спричинених багатовіковою асиміляційною політикою колонізаторів та окупантів деформацій національного мовно-культурного і мовно-інформаційного простору, та відповідно до якої повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та зміцнення державної єдності України;
розуміючи те, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалась і багато століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить питому більшість населення країни, дала офіційну назву державі та є базовим системотвірним складником української громадянської нації;
прагнучи до посилення державотворчих і консолідаційних функцій української мови, підвищення її ролі в забезпеченні територіальної цілісності України та її національної безпеки;
маючи на меті створення належних умов для забезпечення і захисту мовних прав і потреб українців;
а також беручи до уваги Висновок Венеційської Комісії, відповідно до якого «за особливих умов, що склалися в Україні», збалансована політика у мовній сфері «вимагає належних гарантій для збереження державної мови як інструмента єднання суспільства» та її Рекомендацію «українському законодавчому органові – віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві» (CDL-AD(2011)047, пара. 41-42);
ухвалює цей Закон.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
Стаття 1. Українська мова − єдина державна мова в Україні
1. Єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
2. Статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин.
3. Джерелом статусу української мови як єдиної державної є державотворче самовизначення української нації.
4. Державний статус української мови є невід’ємним елементом конституційного ладу України як унітарної держави.
5. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається винятково Конституцією України.
6. Порядок функціонування і застосування української мови визначається винятково Законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування.
7. Спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі є діями, що провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і є такими, що спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу.
8. Публічне приниження чи зневажання української мови є протиправним діянням, тотожним нарузі над державними символами України, і карається відповідно до Закону.
9. Створення перешкод та обмежень у користуванні українською мовою, навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, застосування української мови з порушенням стандартів української мови, мають наслідком відповідальність, встановлену Законом.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює функціонування і застосування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
2. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
Стаття 3. Завдання Закону
1. Завдання цього Закону в тому, що держава забезпечує:
1) захист державного статусу української мови як мови громадянства України;
2) утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні;
3) функціонування державної мови як інструмента об’єднання українського суспільства, засобу зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності й національної безпеки;
4) застосування української мови як державної на всій території України у всіх сферах суспільного життя, а також у міжнародному спілкуванні, під час здійснення посадовими особами представницьких функцій;
5) розвиток української мови для зміцнення національної ідентичності, збереження національної культури, традицій, звичаїв, історичної пам’яті з метою забезпечення гарантій її подальшого функціонування як державотворчого чинника української нації;
6) підтримування української мови через сприяння:
а) досконалому володінню українською мовою громадянами України;
б) розвиткові української мови жестів для спілкування із та між людьми, які мають порушення слуху;
в) застосуванню української мови відповідно до вимог українського правопису;
г) уживанню українських слів, словосполучень і термінів замість іншомовних;
ґ) запобіганню вульгаризації української мови та змішування її з іншими мовами;
д) поширенню знань про українську мову та її роль у розвитку української та європейських культур;
е) популяризації діалектів та говірок української мови та їхньому збереженню;
7) поширенню української мови у світі та сприяння в задоволенні мовних потреб закордонних українців у країнах їхнього поселення.
Розділ ІІ. УКРАЇНСЬКА МОВА – МОВА ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ
Стаття 4. Обов’язок громадянина України володіти державною мовою
1. Кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства.
2. Держава забезпечує кожному громадянинові України можливості для оволодіння державною мовою через систему закладів дошкільної, загальної шкільної та вищої освіти.
3. Держава забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам, які в минулому не мали такої змоги.
Стаття 5. Обов’язок володіти державною мовою для набуття громадянства України
1. Особа, яка має намір набути громадянство України, зобов’язана засвідчити відповідний рівень володіння державною мовою.
2. Рівень володіння державною мовою, необхідний для набуття громадянства України, визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.
3. Складання іспиту на рівень володіння державною мовою, необхідний для набуття громадянства України, здійснюється в Центрі української мови.
Стаття 6. Мова документів, що посвідчують особу громадянина України
1. Документи, що посвідчують особу громадянина України, виконуються державною мовою. У випадках, визначених Законом і міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, вони виконуються іншими мовами та дублюються державною мовою.
2. Громадяни України, які за своїм етнічним походженням не є українцями і рідна мова яких є відмінна від української, мають право на транскрибований запис своїх прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції в документах, що посвідчують особу громадянина України.
3. Запис прізвища та імені в паспорті громадянина України для виїзду за кордон виконується в транскрипції з української мови.
Розділ ІІІ. ВИМОГА ВІЛЬНОГО ВОЛОДІННЯ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ
Стаття 7. Коло осіб, зобов’язаних вільно володіти державною мовою
1.Вільно володіти державною мовою зобов’язані:
1) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступники, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їхні заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
2) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
3) державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування;
4) особи офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом;
5) особи рядового і начальницького складу органів правопорядку та посадові особи інших органів, яким присвоюються спеціальні звання;
6) працівники дипломатичної служби;
7) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени та дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Вищої ради правосуддя;
8) члени Національного агентства з питань запобігання корупції; члени Центральної виборчої комісії; члени Національної комісії зі стандартів державної мови; члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; члени Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; члени Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; члени Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; члени інших державних колегіальних органів;
9) адвокати;
10) нотаріуси;
11) працівники патронатних служб;
12) керівники навчальних закладів державної та комунальної форм власності; педагогічні, науково-педагогічні й наукові працівники навчальних закладів;
13) медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я;
14) інші посадові та службові особи державних і комунальних підприємств, установ й організацій, а також інших суб'єктів господарювання державної та комунальної форм власності.
2. Вільно володіти державною мовою зобов’язані особи, які претендують на обрання чи призначення на посади, визначені в частині першій статті 7 цього Закону.
3. Особи, визначені в частинах першій та другій статті 7 цього Закону, зобов’язані вільно володіти державною мовою на рівні, достатньому для виконання їхніх посадових і професійних обов’язків.
Стаття 8. Вимоги щодо рівня володіння державною мовою
1. Вимоги щодо відповідного рівня володіння державною мовою, що висуваються до осіб, визначених у частинах першій та другій статті 7 цього Закону, встановлює Національна комісія зі стандартів державної мови.
2. Рівень володіння державною мовою особами, визначеними в частинах першій та другій статті 7 цього Закону, перевіряє Центр української мови.
Розділ ІV. ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ В РОБОТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ, ДЕРЖАВНИХ І КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ, ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ І КОМУНАЛЬНОЇ ФОРМ ВЛАСНОСТІ
Стаття 9. Застосування державної мови під час засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування
1. Мовою засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування в Україні, на державних і комунальних підприємствах, в установах та організаціях, інших суб'єктах господарювання державної і комунальної форм власності є державна мова.
2. У разі якщо організатор засідання, заходу або зустрічі вважає, що мовою засідання, заходу або зустрічі має бути інша мова ніж державна, він забезпечує переклад державною мовою.
У разі застосування під час засідання, заходу або зустрічі іншої мови ніж державна, організатор засідання, заходу або зустрічі зобов’язаний забезпечити синхронний або послідовний переклад державною мовою, якщо цього вимагає хоча б один учасник засідання, заходу або зустрічі.
Стаття 10. Застосування державної мови в актах, діловодстві та документообігу
1. Мовою нормативно-правових актів і правових актів індивідуальної дії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в Україні є державна мова.
2. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в Україні складають проекти нормативно-правових актів і правових актів індивідуальної дії відповідно до стандартів української правничої термінології. Стандарти української правничої термінології визначає Національна комісія зі стандартів державної мови.
3. Нормативно-правові акти та правові акти індивідуальної дії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування оприлюднюються державною мовою.
4. Мовою внутрішніх актів, що регулюють діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної і комунальної форм власності, їхніх посадових і службових осіб та працівників є державна мова.
5. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної та комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, окрім випадків, визначених процесуальними кодексами та цим Законом.
6. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування в Україні, державні й комунальні підприємства, установи та організації, інші суб'єкти господарювання державної і комунальної форм власності в листуванні з адресатами за межами України можуть застосовувати іншу мову ніж державна.
7. Відповіді на звернення фізичних та юридичних осіб складаються державною мовою.
8. Порядок застосування мов національних меншин під час здійснення повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування визначає Закон України «Про національні меншини в Україні».
Стаття 11. Застосування державної мови в судочинстві
1. Мовою судочинства в Україні є державна мова.
2. У судовому процесі може застосовуватися інша мова ніж державна, відповідно до умов, визначених процесуальними кодексами України.
3. Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи, викладені державною мовою.
3. Суди складають та оприлюднюють рішення державною мовою.
4. Мовою професійної правничої допомоги є державна мова.
Стаття 12. Застосування державної мови у Збройних Силах України та інших військових формуваннях
1. Мовою статутів, документації, діловодства, команд, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону України, є державна мова.
Стаття 13. Застосування державної мови в органах правопорядку
1. Мовою статутів, документації, діловодства, службової діяльності та спілкування з громадянами України в органах правопорядку є державна мова.
2. З особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу правопорядку може спілкуватися мовою прийнятною для сторін.
Стаття 14. Застосування державної мови під час перетину державного кордону України
1. Під час перетину громадянами України державного кордону України прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються державною мовою.
2. Під час перетину іноземцями державного кордону України прикордонний, митний та інші види контролю здійснюються державною мовою або іншою мовою, якою володіє посадова чи службова особа, що здійснює контроль.
Стаття 15. Застосування державної мови в процесі виборів і референдумів
1. Мовою виборів і референдумів є державна мова.
2. Виборча документація та документація референдумів складається державною мовою.
3. Бюлетені для голосування на виборах і референдумах виготовляються державною мовою.
4. Передвиборна агітація, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також матеріали передвиборної агітації, що транслюються на телебаченні, радіо та розміщуються на носіях зовнішньої реклами, виконуються державною мовою.
5. Інформаційні плакати політичних партій, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів і старост друкуються державною мовою.
Стаття 16. Застосування державної мови в міжнародних договорах України
1. Міжнародні двосторонні договори України укладаються державною мовою та мовою іншої сторони, якщо інше не передбачено самим міжнародним договором.
2. Міжнародні багатосторонні договори укладаються мовами, погодженими сторонами.
Розділ V. ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ В ПУБЛІЧНИХ СФЕРАХ
Стаття 17. Державна мова в освіті
1. Кожний громадянин України має право здобути освіту державною мовою. Застосування державної мови в навчально-виховному та освітньому процесах в усіх навчальних закладах є обов'язковим.
2. Держава забезпечує кожному громадянинові України право здобути освіту державною мовою в державних та комунальних дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних, позашкільних і вищих навчальних закладах.
3. Мовою навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах є державна мова. У дошкільних навчальних закладах з мовою навчання, що є мовою національної меншини, навчально-виховний процес, поряд з державною, здійснюється також мовою відповідної національної меншини в порядку, визначеному Законом України «Про національні меншини в Україні». У навчально-виховному процесі в дошкільних навчальних закладах приватної форми власності поряд з державною може застосовуватися інша мова в порядку, визначеному законом України «Про дошкільну освіту».
4. Мовою навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах є державна мова. У загальноосвітніх навчальних закладах з мовою навчання, що є мовою національної меншини, навчально-виховний процес, поряд з державною, здійснюється також мовою відповідної національної меншини в порядку, визначеному законом України «Про національні меншини в Україні». У навчально-виховному процесі в загальноосвітніх навчальних закладах приватної форми власності поряд з державною може застосовуватися інша мова в порядку, визначеному законом України «Про загальну середню освіту».
5. Мовою зовнішнього незалежного оцінювання та вступних випробувань є державна мова, крім зовнішнього незалежного оцінювання з іноземних мов. Завдання сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання укладаються державною мовою.
6. Мовою освітнього процесу у вищих навчальних закладах є державна мова. Вищий навчальний заклад має право ухвалити рішення про викладання однієї чи кількох дисциплін англійською та/або іншими офіційними мовами Європейського Союзу, забезпечивши знання здобувачами вищої освіти відповідної дисципліни державною мовою. Мова підручників і методичної літератури має відповідати мові освітнього процесу у відповідному навчальному закладі.
7. Мовою післядипломної освіти та курсів підвищення кваліфікації є державна мова та офіційні мови Європейського Союзу.
8. Мовою позашкільної освіти є державна мова. Порядок використання мов національних меншин у позашкільній освіті визначає Закон України «Про національні меншини в Україні».
9. Мовою професійно-технічної освіти є державна мова.
10. Вивчення державної мови як окремого предмета обов'язкове в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. У закладах професійної освіти та вищих навчальних закладах забезпечується обов’язкове вивчення державної мови як дисципліни в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови.
11. Викладання іноземної мови в навчальних закладах і на курсах вивчення іноземних мов здійснюється відповідною іноземною або державною мовою.
Стаття 18. Державна мова у науці
1. Мовою науки в Україні є державна мова.
2. Наукові видання публікуються державною мовою. За згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи або вищого навчального закладу наукове видання або його частина може публікуватися також офіційними мовами Європейського Союзу.
3. Дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, та дисертації (або наукові доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії, або сукупності статей, опублікованих в українських та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) осіб, які здобувають ступінь доктора наук, а також автореферати та відгуки опонентів виконуються державною мовою. За згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи або вищого навчального закладу дисертації осіб, які здобувають ступінь доктора філософії, та дисертації (або наукові доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії, або сукупності статей, опублікованих в українських та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) осіб, які здобувають ступінь доктора наук, або їхня частина можуть виконуватися також офіційними мовами Європейського Союзу. Статті, опубліковані в міжнародних рецензованих фахових виданнях іншими мовами, подаються до відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради в перекладі державною мовою.
4. Захист дисертації на здобуття ступеня доктора філософії та захист дисертації (або наукової доповіді в разі захисту наукових досягнень, опублікованих у вигляді монографії, або сукупності статей, опублікованих в українських та/або міжнародних рецензованих фахових виданнях) на здобуття ступеня доктора наук, відбувається державною мовою або, за згодою відповідної вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, може відбуватися однією з офіційних мов Європейського Союзу.
Стаття 19. Державна мова в культурі
1. Держава забезпечує застосування державної мови в культурі.
2. Мовою культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів є державна мова. Застосування інших мов під час культурно-мистецьких заходів дозволяється в разі, якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора заходу, а також у випадках, визначених Законом України «Про національні меншини в Україні». Положення цієї частини не поширюється на застосування мов під час виконання та відтворення словесно-музичних творів.
Супровід (конферанс) культурно-мистецьких та видовищних заходів в Україні здійснюється державною мовою. В разі якщо супровід (конферанс) здійснює особа, яка не володіє державною мовою, організатор забезпечує синхронний або послідовний переклад такого виступу державною мовою. Особливості супроводу (конферансу) культурно-мистецьких та видовищних заходів в Україні, які проводяться на виконання міжнародних зобов’язань перед Європейською мовною спілкою, визначаються домовленістю сторін.
3. Оголошення, афіші, інші інформаційні матеріали про культурно-мистецькі та видовищні заходи, а також вхідні квитки виготовляються державною мовою. В оголошеннях, афішах, інших інформаційних матеріалах допускається використання інших мов у позначенні назв творчих колективів та виконавців за умови дублювання таких назв у фонетичній транскрипції українською мовою.
4. Театральна вистава іноземною мовою у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами державною мовою.
5. Мовою музейної справи та мистецьких виставок є державна мова.
Музейний облік у музеях усіх форм власності здійснюється державною мовою.
Інформація про музейні предмети, що демонструються в музеях та на мистецьких виставках, подається державною мовою. Поряд з державною мовою інформація про музейні предмети може дублюватися іншими мовами. В письмовій інформації про музейні предмети напис іншою мовою розміщується нижче або праворуч від напису державною мовою.
Вхідні квитки для відвідування музею чи виставки, публічні оголошення про виставки виготовляються державною мовою.
Інформаційна продукція про музей чи виставку виконується державною мовою, а за потреби також іншими мовами.
6. Мовою поширення та демонстрування фільмів в Україні є державна мова.
Фільми (в тому числі серіали, анімаційні фільми, документальні фільми), вироблені суб’єктами кінематографії України, розповсюджуються та демонструються в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною українською мовою. У разі використання в мовній частині звукового ряду, виконаній українською мовою, реплік іншими мовами, такі репліки мають бути озвучені чи субтитровані українською мовою. Сумарна тривалість субтитрованих реплік у фільмі не може перевищувати 15% сумарної тривалості всіх реплік у цьому фільмі.
Іноземні фільми розповсюджуються та демонструються в Україні в дублюванні або озвученні українською мовою. Поряд з державною мовою іноземні фільми можуть містити аудіодоріжки іншими мовами. Каталоги відео на замовлення, що надають свої послуги на території України мають забезпечувати аудіодоріжку українською мовою, не пізніше ніж за два місяці після надання доступу до відповідного фільму. Аудіодоріжка українською мовою має завантажуватися за замовчуванням.
Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу, супроводжуючи субтитруванням українською мовою. Сумарна кількість сеансів демонстрування таких фільмів не може перевищувати 10% від загальної кількості сеансів демонстрування фільмів у кінотеатрі на місяць.
Кіноафіші та вхідні квитки для відвідування кінотеатрів виконуються державною мовою.
7. Мовою туристичного обслуговування є державна мова. Туристичне обслуговування іноземців та осіб без громадянства може здійснюватися іншою мовою - для цього суб’єкти туристичної діяльності організовують окремі туристичні групи.
Стаття 20. Державна мова у телебаченні та радіомовленні
1. Мовою телебачення і радіомовлення в Україні є державна мова.
2. Телерадіоорганізації незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач здійснюють мовлення державною мовою.
3. Іншомовні телерадіопрограми, передачі й аудіовізуальні твори (або всі іншомовні частини телерадіопрограм , передач та аудіовізуальних творів), які транслюють телерадіоорганізації, озвучуються або дублюються державною мовою, окрім пісень (словесно-музичних творів) з візуальним супроводом або без такого.
4. Якщо під час прямої трансляції телерадіопрограми чи передачі хтось з її учасників здійснює виступ (репліку) іншою мовою (мовами), телерадіоорганізація забезпечує синхронний або послідовний переклад державною мовою, окрім пісень (словесно-музичних творів) та випадків непередбаченого використання інших мов учасниками прямих репортажів з місць подій (окрім репортерів, ведучих репортажу, телерадіопрограми чи передачі).
5. Обсяги та порядок забезпечення частки пісень (словесно-музичних творів) державною мовою в ефірі телерадіоорганізацій регулюється Законом України «Про телебачення і радіомовлення».
6. З метою задоволення потреб національних меншин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою телерадіоорганізації можуть здійснювати мовлення іншими мовами. Сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати для телерадіоорганізацій, що здійснюють мовлення на територію менш ніж половини областей України і при цьому не здійснюють ретрансляції або систематичної трансляції програм інших телерадіоорганізацій, в тому числі програм спільного виробництва з іншими телерадіоорганізаціями, 20% від часу добового мовлення, для інших телерадіоорганізацій – 10% від часу добового мовлення.
7. Для забезпечення права на доступ до інформації осіб з вадами слуху телерадіоорганізації здійснюють переклад на українською жестовою мовою та/чи субтитрування офіційних повідомлень, також виступів посадових осіб держави та інформації про надзвичайні ситуації (попередження та ризик їх виникнення), що становлять загрозу життю та здоров’ю громадян України, а також кіно-, відеофільмів, передач і програм з урахуванням вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України. Частка загального обсягу телевізійного добового мовлення, що має бути пристосована для сприйняття особами з вадами слуху через переклад українською жестовою мовою та/чи субтитрування, визначається Законом про телебачення та радіомовлення.
8. Вимоги цієї статті не поширюються на телерадіоорганізації, які відповідно до ліцензії здійснюють закордонне мовлення, а також до телерадіоорганізацій, основу програмної концепції яких відповідно до ліцензії на мовлення становлять науково-просвітницькі або освітні передачі, виконані однією або декількома офіційними мовами Європейського Союзу.
Програми телерадіоорганізацій закордонного мовлення можуть ретранслюватись на території України провайдерами програмної послуги або іншими телерадіоорганізаціями винятково з використанням звукового ряду, що відповідає вимогам частини шостої цієї статті щодо мінімального обсягу мовлення державною мовою. Умови договору на ретрансляцію на території України програм телерадіоорганізації закордонного мовлення повинні містити зобов’язання провайдера програмної послуги або іншої телерадіоорганізації щодо обрання мови звукового ряду, який використовується при ретрансляції програм.
Програми телерадіоорганізацій, основу програмної концепції яких відповідно до ліцензій на мовлення становлять науково-просвітницькі передачі, виконані однією або декількома офіційними мовами Європейського союзу, можуть ретранслюватись на території України провайдерами програмної послуги або іншими телерадіоорганізаціями виключно з використанням звукового ряду, в якому використовуються офіційні мови Європейського Союзу або українська мова. Умови договору на ретрансляцію на території України програм таких телерадіоорганізації повинні містити зобов’язання провайдера програмної послуги або іншої телерадіоорганізації щодо обрання мови звукового ряду, який використовується при ретрансляції програм.
Стаття 21. Державна мова в друкованих засобах масової інформації
1. Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою. Допускається видання друкованих засобів масової інформації у двох чи більше мовних версіях, одна з яких - державною мовою. Всі мовні версії повинні видаватись під однаковою назвою, відповідати одне одному за змістом, обсягом та способом друку, а їх випуски повинні мати однакову нумерацію порядкових номерів і видаватись в один день.
2. Розповсюдження за передплатою друкованих засобів масової інформації, виданих мовами, іншими ніж державна, допускається за умови забезпечення їх засновниками (співзасновниками) можливості передплати в Україні такого самого видання українською мовою.
3. Засновники (співзасновники) друкованих засобів масової інформації зобов’язані виготовляти, публікувати і доставляти обов'язковий примірник документів (номери (випуски) друкованих засобів масової інформації), державною мовою у порядку визначеному Законом.
4. В кожному місці розповсюдження друкованих засобів масової інформації друковані засоби масової інформації українською мовою мають становити не менше 50% назв друкованих засобів масової інформації, що розповсюджуються в цьому місці.
У місці розповсюдження одного друкованого засобу масової інформації обов’язково розповсюджується версія цього засобу масової інформації українською мовою.
Стаття 22. Державна мова у книговиданні та книгорозповсюдженні
1. Видавець, внесений до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, зобов’язаний видавати державною мовою не менше 50% від усіх виданих ним упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань.
2. Держава може обмежувати ввезення в Україну книжкових видань мовами, іншими ніж державна у порядку, визначеному законом.
3. Книжкові видання державною мовою мають постійно становити не менше 50% назв книжкових видань від загальної кількості назв книжкових видань, які є в продажу, в кожній книгарні, іншому закладі, що здійснює книгорозповсюдження.
Словники та розмовники, однією з мов яких є українська мова, а також інші книжкові видання з ідентичними за змістом текстами двома і більше мовами, однією з яких є українська, вважаються книжковими виданнями українською мовою.
Положення абзацу першого цієї частини не поширюється на книгарні, інші заклади, що здійснюють книгорозповсюдження, які розповсюджують книжкові видання винятково офіційними мовами Європейського Союзу, державною мовою та/або словники та розмовники з іноземних мов, підручники з вивчення іноземних мов.
4. Держава сприяє виданню та поширенню творів української літератури, перекладу українською мовою іншомовної літератури.
Стаття 23. Державна мова в електронних інформаційних системах
1. Комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом, що реалізується в Україні, повинна мати повноцінний користувацький інтерфейс державною мовою та/або офіційними мовами Європейського Союзу.
2. Комп’ютерна програма з користувацьким інтерфейсом, встановлена на товарах, що реалізуються в Україні, повинна мати повноцінний користувацький інтерфейс державною мовою. Відсутність повноцінного користувацького інтерфейсу державною мовою має наслідки, визначені законодавством про захист прав споживачів для реалізації товару неналежної якості.
3. У роботі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ й організацій державної та комунальної форм власності, використовуються винятково комп’ютерні програми з версією користувацького інтерфейсу державною мовою.
На час створення користувацького інтерфейсу державною мовою для відповідної комп’ютерної програми може використовуватися комп’ютерна програма з версією користувацького інтерфейсу офіційними мовами Європейського Союзу.
4. Під час закупівлі комп’ютерних програм для органів державної влади, підприємств, установ й організацій державної та комунальної форм власності обов’язковою умовою є наявність користувацького інтерфейсу державною мовою, окрім випадків, визначених в абзаці другому частини третьої цієї статті.
5. Навчальні заклади використовують для освітніх потреб винятково комп’ютерні програми з версією користувацького інтерфейсу державною мовою.
6. Інтернет-представництва (в тому числі інтернет-сайти, сторінки в соціальних мережах тощо) органів державної влади, підприємств, установ й організацій державної та комунальної форм власності, засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також юридичних осіб приватного права та фізичних осіб - підприємців, що реалізовують товари й послуги в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (в тому числі інтернет-сайтів, сторінок в соціальних мережах тощо), виконаних державною мовою, можуть також існувати версії іншими мовами. Версія українською мовою завантажується за замовчуванням та має не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії.
Стаття 24. Державна мова в сфері інформації для загального ознайомлення
1. Інформація для загального ознайомлення (в тому числі оголошення, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша текстова, візуальна і звукова інформація) подається державною мовою.
2. Інформація для загального ознайомлення може дублюватися іншими мовами.
3. Вимоги цієї статті не поширюється на інформацію, яка поширюється з використанням мережі Інтернет, за винятком випадків, визначених цим Законом.
Стаття 25. Державна мова в сфері публічних заходів
1. Мовою публічних заходів в Україні є державна мова.
2. У разі, якщо хтось із учасників публічного заходу виступає іншою мовою, організатор забезпечує повноцінний послідовний або синхронний переклад державною мовою.
Стаття 26. Державна мова в сфері обслуговування споживачів
1. Мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова. Підприємства, установи та організації усіх форм власності, що обслуговують споживачів, здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), в тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою.
2. На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
3. Продавець (виконавець, постачальник, власник та оператор інтернет-магазину чи каталогу та власник домену) в електронній комерції під час своєї діяльності та в разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язаний забезпечити надання усієї інформації, визначеної Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі щодо предмета електронного договору, державною мовою.
4. Кожному на території України гарантовано право одержувати інформацію про товари та послуги державною мовою.
5. Виробники (виконавці, продавці) в Україні будь-якої форми власності надають споживачам інформацію про товари й послуги державною мовою.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z ... 61994
Pегиcтpaция
28.05.18, 21:54
