О Бандере от коллеги укро-националиста Бульбы-Боровца и украинско-польско-канадского ученого В.Полищука


Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 22 ]  Стрaница 1, 2  След.
Автор
#1  Сообщение 01.10.16, 15:19  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Виктор Полищук

Год 1943:
ОУН Бандеры на Волыни
Деятельность ОУН Бандеры в свете "Открытых писем к Организации Украинских Националистов Степана Бандеры" авторства Тараса Бульбы-Боровца


Предпосылка к политической и юридической оценке ОУН Бандеры

Документы из публикации:
Wiktor Poliszczuk: "Nacjonalizm ukrainski w dokumentach", cz. 2, Toronto, 2000

Торонто – 2005

Разрешаю
перепечатывание, перевод и распространение этой работы при двух условиях:
1) не изменять в ней ничего,
2) указывать на его источник, т.е. на название работы и автора.

Автор

Общие замечания

Замечание первое: Тарас Боровец, псевдоним «Бульба», родился в 1908 году на севере Волыни, которую в литературе называют Волынским Полесьем. В межвоенный период он, в окрестностях Клесова, занимался изготовлением изделий из камня - базальта. Политические взгляды Тараса Бульбы-Боровца сложились в духе устройства Украинской Народной Республики (УНР – 1918-1919 гг.). Накануне агрессии Германии на Польшу 1939 года он был изолирован польской властью в лагере Береза Картузька, как подозреваемый в антипольской деятельности. С сентября 1939 года, находился на территории оккупированной Германией Варшавы. В согласии с находящимся там же президентом УНР в изгнании, Андреем Ливицким, он в 1940 году тайно перешел границу на реке Буг и подался на Полесье с задачей организовать там антисоветскую партизанкое движение.

После нападения Германии на Советский Союз, Т.Бульба-Боровец, имея уже организованный в советское время подпольный партизанский отдел, в июле 1940 года приехал в оккупированный немцами Львов с целью установления контакта с ОУН Бандеры и ОУН Мельника. Возглавляющий бандеровское движение Мыкола Лебедь не проявил желания установить сотрудничество с Т. Бульбой-Боровцом, вместе с тем ОУН Мельника проявила такую готовность, и даже отослала к нему своих видных деятелей - Олега Штуля и Ивана Митрингу.

После входа немецких войск на Полесье, Т.Бульба-Боровец, по согласованнию с немецкой военной властью, организовал военно-полицейский отдел и назвал его "Полесская Сечь", который, не будучи организационно подчиненным оккупантам, вместе с немецкими силами принимал участие в борьбе против советских партизан. После образования осенью 1941 года Рейхскомиссариата Украины (Reichskommissariat Ukraine), вследствие чего на Волыни властьперешла к гражданской немецкой администрации, комиссар Волыни и Подолья Пьюц (Putz) поставил перед Т.Бульбой-Боровцом требование превратить "Полесскую Сечь" в полицейский отдел шуцманшафтен (Schutzmannschaften), на что тот это немецкое требование отверг и поэтому был вынужден перевести свой отдел и его людей на подпольное положение. Уже после того, как Т.Бульба-Боровец порвал отношения с немцами, он, однако, на месте своей деятельности, "в лесу", имел встречу с комиссаром Волыни и Подолья, упомянутым выше Пьюцом, с которым состоял в переписке также, как писал письма и к рейхскомиссару Эриху Коху, к правительству Германии, к фельдмаршалу Кейтелю, упрекая немецких оккупантов в применения террора по отошению к населению оккупированной территории.

Во второй половине 1942 года гитлеровский террор усилился до такой степени, что большое количество мужчин, во избежание вывоза на работы в Германию или репрессий за невыполнение контингентов (поставок хлеба, мяса и т.п.), подалось в леса. Часть этих людей попала к советским партизанам, а часть под конец 1942 года к Т. Бульбе-Боровцу, который привлек их к своиму партизанскому движению, создав формирование под названием "Украинская Повстанческая Армия" (УПА), которая продолжала деятельность против советских партизан.

Отношения между Т.Бульбой-Боровцом и ОУН Бандеры зафиксированы в содержании писем Т.Бульбы-Боровца к ОУН Бандеры, которые являются предметом данной работы.

В конце 1943 года Т.Бульба-Боровец был арестован немцами и находился в лагере Заксенхаузен (Sachsenhausen), из которого был освобожден под конец 1944 года.

Опираясь на опубликованные обширные фрагменты писем Т. Бульбы-Боровца к руководству ОУН Бандеры, можно утверждать, что он не соглашался с немецким господством на Украине, что он не был полонофилом, но не был и врагом поляков, и, вместе с тем, был решительным врагом большевизма. Несмотря на то, что у Т.Бульбы-Боровца не было высшего образования, его, изложенные в цитированных письмах формулировки, позволяют утверждать, что он был демократ с открытым умом, украинский патриот, что он умел объективно смотреть на развитие событий и делал на их основании трезвые оценки. Эти черты характера и интеллекта Т. Бульбы-Боровца позволяют верить ему относительно описываемых им фактов, событий и оценок, которые мы находим в его письмах к руководству ОУН Бандеры.

Второе замечание. Не является верным, правдивым утверждением то, что ОУН Бандеры создала свои организованные отряды уже в октябре 1942 года, так как в то время она явным образом выступала против любой вооруженной деятельности на Волыни, которую могло бы вести несоветское украинское подполье. Но развитие событий на фронтах и усиление действий советских партизан, рост УПА Т.Бульбы-Боровца, принудило ОУН Бандеры к изменению подхода к этой проблеме. На своей ІІІ конференции 27 февраля 1943 года, ОУН Бандеры пришла к выводу, что настало время "народной революции", о которой говорилось в постановлении І конгресса ОУН 1929 года, что настало время приводить это постановление в действие. На той же конференции одобрено дополнительное постановление о цели и задаче создаваемых в то время вооруженных сил ОУН Бандеры. Это дополнительное постановление к сегодняшнему дню не найдено в архивах Украины, вместе с тем архив ОУН Бандеры находится у деятелей ОУН в Нью-Йорке, в т.н. "Архиве УГВР", который недоступен "не своим" исследователям. Существуют, однако, основания утверждать, что это дополнительное постановление ІII конференции ОУН Бандеры является непосредственным документальным доказательством относительно приказа планового, доктринального, массового уничтожения польского населения Волыни и Галиции, т.е. доказательством геноцида, совершенного формированиями ОУН Бандеры.

Тексты фрагментов писем Т. Бульбы-Боровца печатаются курсивом, а комментарии к ним обычным шрифтом.

Третье замечание. Читая этот текст, читатель должен иметь в виду тот факт, что сегодня бандеровская пропаганда показывает Т.Бульбу-Боровца, как идейного и боевого соратника руководителей ОУН Бандеры (см. ровенский бандеровский еженедельник "Волынь").

Письмо первое. Источник: Государственный архив Ровенской области (ДАРО), ф. Р-30, оп. 2, дело 113, стр. 103-105.

Тарас Бульба-Боровец
Полесье Полесье, дня 25.ІІІ.1943 г.

К Краевому проводу
Организации Украинских Националистов
под руководством Степана Бандеры

Обращая внимание на то, что назначенное на прошлое воскресенье, 21.ІІІ.1943г., совместное совещание, которое имело целью организацию единого командования всех украинских военных отделов, не состоялась, я принужден обратиться к Организации с этим письмом. Есть много жгучих дел, которые нельзя откладывать.
В моем последнем разговоре с представителем Краевого Провода ОУН, который состоялся 21.І.43 г., была намечена определенная линия и тактика общей акции /общих действий/ на территории. С того времени, однако, на местах ничего не изменилось в направлении определенной линии, а наоборот, началась противоположная акция/начались противоположные действия/. Организация сделала много посягательств военно-политического характера, не согласовав эти вопросы перед началом акции с нами, а сегодня требует проводить акцию / действия/ общими силами.

Когда в письме говорится об "Организации", то следует понимать, что речь идет об ОУН Бандеры. Уточнение этого фрагмента письма затрагивает состоявшиеся 21 январь 1943 года разговоры между Т. Бульбой-Боровцом и ОУН Бандеры, в ходе которых была согласована общая линия действий, но ОУН Бандеры не придерживалась этих согласований, отошла от них, добиваясь одновременно от Т. Бульбы-Боровца присоединиться к действиям, которые начала ОУН Бандеры.

Мы, украинские демократы, являемся наибольшими приверженцами общности всякой национальной акции /всех национальных действий/, но эта общность должна быть не только в выполнении, но и в проектировании. Каждая акция/действие/ несет на себе определенную ответственность, как перед своим народом, так и перед окружающим нас миром. Украина - не отдельный континент, а часть мира, который имеет свои законы, нравится нам это, или нет, они нас обязывают так же, как наши собственные законы.

В этом месте Т.Бульба-Боровец говорит, без сомнения, о начатой ОУН Бандеры акции истребления польского населения, так как другая эвентуальная деятельность, как, например, борьба с советскими партизанами или антинемецкая деятельность, не оставались в контексте законов "окружающего нас мира", которым не противоречат украинские законы. Содержание этого фрагмента письма позволяет установить, что Т. Бульба-Боровец не был ни волюнтаристом, ни анархистом.

Когда речь идет о вопросе нашего войска, то мы стоим на той позиции, что политических партий может быть несколько, а национальная армия должна быть только одна. Когда каждая партия начнет отдельно организовать свои военные отделы, тогда в результате неминуемы хаос и анархия на территории, которые могут привести к кровавой междоусобице. В армию должны входить все силы независимо от их политически-партийной принадлежности. Украинская национальная армия должна быть подчинена только линии общенациональной политики, а не какой-нибудь однопартийной программы или мировоззрения.

Между тем, из того, что уже сегодня творится на территории, видно, что ОУН проявляет выраженные тенденции организовывать вооруженную силу не общенационального характера, а предоставляет своим организованным частям характер партийных отрядов. При этом формирование этих партизанских отделов проводится не путем тайной мобилизации, а как-то вроде обще-повстанческого порыва, что сегодня еще абсолютно рановато.


Уже только этот фрагмент письма позволяет установить, что создаваемые ОУН Бандеры отряды не имели общенационального характера, что это были отряды ОУН Бандеры, и ничего больше. По этой причине следует придерживаться взгляда, что и действующая вооруженная структура ОУН Бандеры не могла быть народно-освободительным формированием украинского народа, так как такие формирования должны состоять, как говорит Т.Бульба-Боровец, из разных сил без учета их политических взглядов. Внимания заслуживает сопротивление Т.Бульбы-Боровца созданию вооруженных формирований, подчиненных определенной программе и определенному мировоззрению, а именно такое вооруженное формирование организовывала ОУН Бандеры.

Когда Т.Бульба-Боровец говорит о "тайной мобилизации" в ряды организованных вооруженных сил, то, без сомнения, он не имеет в виду формальную, принудительную мобилизацию, у него речь идет о моральной мобилизации украинских сил, так как в его УПА хватало добровольцев.

Эта акция/эти действия/ уничтожила /-и/ украинскую полицию, которая еще должна была некоторое время работать для нас на местах и вызвала напрасные репрессии против гражданского населения. Тем более под немецкой оккупацией, которая даже за большевистские диверсии репрессирует украинское население. Партизанщину абсолютно нельзя вязать с восстанием, и она должна быть абсолютно отделена от гражданского населения. Думаю, что события в Ремеле Александровского района и в Берестовце - наилучшие доказательства следствий неутешительных шагов украинского партизанского движения.
А это только начало акций /действий/ ... и силовых в Березне Костопольського округа, как будто бы этот районный центр был каким-то чрезвычайно важным стратегическим пунктом. Мы придерживаемся того взгляда, что взрыв одного железнодорожного моста имеет большее значение для немцев, чем разгон администрации из десяти районов. Эту задачу может выполнить группа из 10 людей, и враг никогда не будет знать, чья это работа.


В украинскую полицию на Волыни в большинстве своем входили члены или те, кто симпатизаровал ОУН Бандеры, выходцы из Галиции. Эта полиция по приказу ОУН Бандеры в марте 1943 года с оружием в руках подалась "в лес", помимо бывших солдат, младших офицеров и офицеров батальонов "Нахтигаль" (Nachtigall) и "Роланд" (Roland), которые под конец 1941 года были переформированы в 201 батальон шуцманшафтен, а под конец 1942 года распущены по домам, образовав костяк вооруженных сил ОУН Бандеры. Очевидно, что немцы не остались бездействующими к такому развитию событий.

Т. Бульба-Боровец говорит о характере антинемецких действий отрядов ОУН Бандеры, которые сводились к "разгону" к тому времени слабозащищенных немцами административных центров на Волыни, которые через несколько дней ОУН Бандеры оставляла без боя. Эта деятельность имела характер спектакля, в ее основе лежала пропаганда ОУН Бандеры, а не борьба с немецкими силами. Эту деятельность Т. Бульба-Боровец подвергает критике и будто подсказывает бандеровцам, чтобы они взрывали железнодорожные мосты, чем ОУН Бандеры не занималась, но что делали советские партизаны.

Массовая вербовка Организацией людей в свои бы партизаны не щепетильна в средствах и сводится к нечестной пропаганде, только перетянуть к себе людей из других группировок. Доходит до обычной ліцитації. Всюду агитируют под общим кличем, что мы "что-то", а они "ничто". Проблема "наших" и "ваших" вместо того, чтоб объединиться и соединять все силы в одно русло, разгорается с каждым днем. Еще нигде ничего нет, а уже военные отделы ОУН провозглашают, что они не признают никого вне себя и многозначительно начинают грозить разоружением людей из Украинской Повстанческой Армии и людей из ОУН под руководством А.Мельника. Это означает, что завтра неминуемы вооруженные стычки и братоубийство, так как понятно, что никто из упомянутых людей оружия никогда не отдаст. В чью пользу выйдут непредсказуемые события, считаю за лишнее объяснять, это знает каждый украинский ребенок.

Упомянутая Т.Бульбой-Боровцом "вербовка" людей сводилась к присоединению тех украинских крестьян, которые оказались "в лесу", а кроме этого к переманиванию некоторых из других подпольных отделов, прежде всего из УПА Т.Бульбы-Боровца и отделов ОУН Мельника. У кое-кого могут возникнуть сомнения относительно отделов ОУН Мельника, так как эта фракция ОУН все время оставалась лояльной по отношению к Германии, даже после разгона немцами мельниковской ячейки в Киеве и после убийства там видных деятелей этой фракции - Елены Телиги и других. Тем не менее "в лесу" на Волыни были и мельниковские отделы, немцы на оккупированной территории не церемонились ни с кем, также и с мельниковцами, которые не выполняли поставок зерна или других продуктов, таких арестовывали, и во избежание этого, некоторые мельниковцы тоже подались "в лес" и создали в них свои отряды.

Следует обратить внимание на название отделов Т.Бульбы-Боровца: "Украинская Повстанческая Армия". Это название, как это видно из следующих писем, летом 1943 года, ОУН Бандеры присвоила для своих, создаваемых ею вооруженных отделов.

Т. Бульба-Боровец ошибался относительно того, что "никто никому оружия не отдаст", так как в августе 1943 года дошло до разоружения силами ОУН Бандеры большинства отделов, подчиненных Т.Бульбе-Боровцу и ОУН Мельника, во время которого проливалась кровь разоружаемых.

Последние события, инициированные Организацией на территории, привели нас в большое удивление. Такая явная борьба с немцами в форме разбивания административных центров, и как наглая и горячечная акция против большевиков, без соответствующей подготовки, кроме скромных фрагментарных эффектов, ничего более нам не принесет. И к тому же эти эффекты уже дорого нам стоят. Наше удивление было тем большим, что до сих пор Организация в этих делах вела очень рассудительную политику. Задачей нашего партизанского движения является быть только фактором контр-террора, а не общей диверсии, как это делают большевики. Пока установлен твердый фронт оккупантов и мы не имеем возможности ввести разбитых центрах свою власть, нельзя самим увеличивать анархию, а наоборот, надо с ней бороться. Наши партизанские силы должны быть, по крайней мере, небольшой численно, но зато хорошо подготовленными и сильными качественно.

Здесь видим повторение и подчеркивание автором письма вредности и бессмысленности овладения на короткое время административными центрами, т.е. районными городками, в которых не было возможности ввести и удержать свою власть.

Польский вопрос. На упомянутом нашем совещании 21.І.1943 г., это дело было всесторонне обсуждено. Тем временем, вместо того, чтоб придерживаться установленной тактики, Организация в последние дни открыла для украинцев еще один фронт - польский. Пришли в движение топора и веревки. Вырубаются и вешаются целые семьи и выжигается польские жилища. "Секирники" (от «сокыра» - топор по-украински, прим.перевод.) позорно вырубают и вешают безоружных женщин и детей, а польский боевой актив попрятался в лесах и организуется в контрударные банды, которые начинают ответные акции, направленные на украинское население.

Из содержания письма выходит, что "польский вопрос" был "всесторонне обсужден" во время разговоров в январе 1943 года, что во время этих разговоров не предусматривалась любая деятельность, связанная с польским населением. Вместе с тем "польский вопрос" был предметом ІІІ конференции ОУН Бандеры, он был сформулирован в упомянутом дополнительном постановлении. Т. Бульба-Боровец ясно говорит, что "польский фронт" открыла ОУН Бандеры, причем нет даже намека на то, чтобы антипольские акции были спровоцированы с польской стороны, или, скажем, чтоб они были следствием немецкой или советской провокации. В этом месте следует подчеркнуть, что немцы отнюдь не были заинтересованы в "украинско-польском конфликте", так как они, как и каждый оккупант, были заинтересованы в сохранении спокойствия в тылу своих войск, чтобы не оттягивать их с фронта, и чтобы можно было эффективно взимать наложенные на украинское и польское население Волыни контингенты (поставки продовольствия). Советская сторона также не была заинтересована в разжигании "польско-украинского конфликта" из-за того, что в текущей ситуации она могла рассчитывать, прежде всего, на польское население в (добровольном или принудительном) снабжении советских партизан продуктов питания.

Утверждение пропаганды ОУН Бандеры относительно одновременной борьбы ее отрядов против немецких сил и против советских партизан – нелогично: борьба против немецких сил была бы помощью советским партизанам, что не было целью бандеровцев, и наоборот. К сожалению, этого аспекта оценок не принимает во внимание ни польская, ни украинская историография, хотя он весьма существенен для оценки ОУН-УПА.

Т. Бульба-Боровец выразительно говорит о методах истребления отрядами ОУН Бандеры польского населения, делая ударение, что жертвами этих преступлений были беззащитные женщины и дети, которых душили, рубили топорами. Этот упрек в адрес ОУН Бандеры следует связать с начальным текстом письма, в котором его автор говорит о необходимости придерживаться украинцами норм международного и украинского права. Отряды ОУН Бандеры назывались "секирниками" также в донесениях советских партизан своему командованию о событиях на Волыни весны-лета 1943 года. Упомянутые Т.Бульбой-Боровцом польские мужчины в то время присоединялись к советским партизанам, но утверждение о начале ответных акций против украинского населения (25 ІІІ 1943 г.) не подтверждаются архивными материалами, такие акции начались летом 1943 года.

Такими действиями украинцы не только делают услугу СД - раз, а, во-вторых, представляют себя в глазах мира как варваров. Надо считаться с фактом, что эту войну наверное выиграет Англия и таких господ "секирников" и вешателей с поджигателями она будет трактовать как агентурных слуг гитлеровского людоедства, а не честных борцов за свою свободу и людей государственного строительства. Государства создаются завоевателями, или освободительными походами фронтовой борьбы, а не варварскими методами масакри даже беззащитного вражеского населения. Польская угроза для нас одна из наименьших и мы можем совершенно смело отложить борьбу с Польшей на последний план. Когда мы сегодня так остро выступаем против варварских методов, которые немцы используют против нас, то чем же мы объясним перед культурным миром такие же самые "подвиги". Правда, на это у молодых людей есть ответ, что "мы плюем на тот мир, так как у нас есть сила". Это самообман, или замаскированная чужая провокация. Наилучшим примером может послужить сам Гитлер. Несмотря на то, что он имеет огромную военную силу, он проиграет войну из-за непростительной политики варвара.

Ошибался Т.Бульба-Боровец – после войны и до сих пор, ни Великобритания, ни Соединенные Штаты Америки, ни одно другое государство, а поэтому и Польша, не осудили варварских методов действий структур ОУН Бандеры, наоборот – как Великобритания, так и Соединенные Штаты Америки дали работу ряду "секирников" в своих спецслужбах. Наилучшим примером являются привлечение Соединенными Штатами Америки в свои спецслужбы "проводника" (руководителя – прим.перев.) ОУН Бандеры на оккупированной территории Западной Украины и одновременного организатора УПА, Николая (Мыколы) Лебедя. Многолетний "президент" бандеровского Украинского Конгресового Комитета Америки, Лев Добрянский, был дипломатом США, был послом США в одном из государств Латинской Америки, а его дочь, Рафаэла Добрянськи, в течение многих лет обрабатывала для Когресса США информацию об Украине, а потом стала заместителем госсекретаря США (министра иностранных дел), в феврале 2002 года она побывала в служебной командировке на Украине. Дочь бандеровского деятеля в США, воспитанная в бандеровских молодежных организациях в Чикаго, США, Кэтрин-Клер Чумаченко, гражданка США, нынешняя жена Виктора Ющенко, также работала на важных постах в правительстве США.

Все это следовало бы сопоставить с тем - что об ОУН Бандеры написал в 1943 году Т.Бульба-Боровец, сопоставить с постановлением ОУН 1929 года относительно стратегической цели ОУН (построение украинского государства на всех «украинских этнографических территориях») и методов ее деятельности в контексте "польского вопроса" (устранение, т.е. уничтожение) всех неукраинцев с этих территорий. Сделанное Т.Бульбой-Боровцом сравнение гитлеровских и бандеровских методов "борьбы" достойно отдельного внимания: так гитлеровцы, как и бандеровцы допускали варварство, геноцид. Отдельного внимания заслуживает то, как правильна терминология Т. Бульбы-Боровца, который говорит о возможной будущей борьбе "с Польшей", тогда как украинская националистическая литература, как бандеровская, так и мельниковская, пишет о борьбе "с поляками".

Друзья! Как честный рабочий на нашем революционном поле и представитель украинского национально-демократического Фронта, считаю своей обязанностью обратиться официально к Организации с таким предложением: (...)
2. Прекратить начатую /закроенную/ акцию против польского гражданского населения и дать возможность другим украинским факторам разожженный украино-польский конфликт ликвидировать (...)
Кто-то за судьбу нации должен нести реальную ответственность.
Слава Украине!
25.03.1943 г. /-/ Тарас Бульба-Боровец


Как видно из сказанного Т.Бульбой-Боровцом, истребление формированиями ОУН Бандеры польского населения было настолько важным, что он в одном из трех пунктов сформулировал требование к бандеровцам прекратить истреблять польское население. В других двух пунктах автор письма предлагал, чтобы ОУН Бандеры делегировала "Главному командованию Украинской Повстанческой Армии", которая тогда, то есть под конец марта 1943 года, была под командованием атамана Т. Бульбы-Боровца, своих людей, а также добивался, чтобы ОУН Бандеры сформулировала свое отношение к проекту организации "Украинского Народно-Освободительного Совета", как фактора "необходимого для консолидации и обмена мнениями и общей деятельности на местности".

Это письмо Т. Бульбы-Боровца, хотя оно датировано мартом 1943 года и непосредственно затрагивает деятельность и оценки ОУН Бандеры, не публикует ни один сборник документов из отдела борьбы ОУН-УПА, в частности не публикует его тридцатитомное, редактированное в Торонто, а теперь в Киеве, издание "Летопись УПА", вторую серию которого формирует Отдел археографии Украинской Академии Наук. Это - весьма симптоматично для ситуации на Украине. Об издании "Летописи УПА" следует сказать, что оно от начала до самого конца тенденциозно возвеличивает УПА, оно публикует фальсифицированные документы (например, текст постановления II-го ВЗОУН), замалчивает проблему истребления формированиями ОУН Бандеры польского и украинского населения, не публикует документы, которые затрагивают преступную деятельность "Службы Безопасности" ОУН Бандеры и т.д.

Письмо второе – источник: "Оборона Украины", чрезвычайное издание от 10 августа 1943 г., из: "Украинский историк", США, № 1-4 (101-104), 1990 г., сс. 114-119). Фотокопия этого документа - в сборнике автора.

Открытое письмо
К Членам Провода Организации Украинских Националистов Степана Бандеры

Когда в июле 1941 года Украинская Повстанческая Армия "Полесская Сечь" начала свою вооруженную акцию, Вы заняли по отношению к ней отрицательную позицию, которая созраняется и по настоящее время. Недоразумения заключались в том, что мы не подчинились правительству Степана Бандеры, и Вы это считали за проявление атаманства и анархии с нашей стороны.
Мы не могли подчиниться правительству, которое провозгласило Украинское Государство за плечахи немецкой армии без официального признания этого государства немецким правительством. Нам было ясно, что, если Германия официально украинского государства не признала, но разрешила его провозгласить, то в этом факте кроется провокация. Немцы в первые дни своего похода на Восток требовали:
- создать впечатление среди народов СССР, что существует Украинское Государство и, дескать, могут появиться также и другие государства,
- призыва украинцев к красной армии, чтобы массово переходили к "освободителям",
- украинской подписи на листовках и воззваниях, чтобы население сдавало немцам оружие и сохраняло для них имущество то, которое могло (еще) остаться в руках народа,
- нашей крови перед фронтом, на фронте и за фронтом,
- разконспирировать ячейки украинских революционных организаций, чтобы их потом уничтожить.

Т. Бульба-Боровец указывает на возможность немецкой провокации относительно провозглашения ОУН Бандеры "украинского государства" во Львове 30 июня 1941 года. Аргументы Т.Бульбы-Боровца не лишены логики: во время провозглашения "украинского государства" присутствовали офицеры абвера высокого ранга и, фактически, ОУН Бандеры в самом начале агрессии Германии на СССР присоединилась к призыву к солдатам Красной Армии переходить на немецкую сторону, ссылаясь при этом на факт провозглашения "украинского государства". Вследствие этих обращений, на фронте через громкоговорители и путем разбрасывания листовок из самолетов, тысячи украинцев перешли на сторону врага, немцы поместили их в как бы лагеря и в большинстве своем они погибли в них от голода и холода. С таким же упреком в адрес ОУН Бандеры выступил деятель ОУН Мельника, Зиновий Книш в своих книжках.

Кроме этого, недоразумения усугублялись тем, что Вы признаете фашистскую основу безоглядной диктатуры Вашей партии, а мы стоим на позиции кровного и духового единства всего народа на началах демократии, где все имеют равные права и обязанности. На этих началах мы еще тогда нашли основу для сотрудничества с многими националистами без того, чтобы они, или мы отрекались своих взглядов.
Мы утверждаем мировоззренческую многогранность среди украинского народа и не видим потребности ликвидировать ее искусственными средствами, а считаем, что единственно правильной будет та концепция, которая, вместо того, чтобы разжигать внутреннюю междоусобицу за власть, мобилизует все силы народа, прежде всего, к борьбе с внешним врагом и подчиняет ее не той или другой партии, а имеет статус нации и государства.

В этом месте Т.Бульба-Боровец четко формулирует упрек в фашизме и тоталитаризме в адрес ОУН Бандеры, а также четко делает ударение на своем, демократическом, противоречащим ОУН Бандеры мировоззрении, на взгляде на силы народа, который стремится к построению украинского демократического государства.

Когда политическое сотрудничество оказалось невозможным, мы предложили Вам сотрудничество военное. В те времена Вы еще партизанских действий не вели и резко выступали против такой акции /таких действий., а Ваши члены называли нас слугами Сикорского.

В этом месте Т.Бульба-Боровец говорит о своем письме, направленном в декабре 1942 года к ОУН Бандеры и ОУН Мельника, в котором предлагал создать Украинский Народно-Революционный Совет, как один общий орган украинского небольшевистского подполья.

9 Апреля 1943 года состоялось наше первое совещание с командующим Ваших военных отделов ОУН "Юрком". Была утверждена необходимость общего штаба, принято, что военные отделы ОУН перестанут существовать, а все украинские национальные паритзанские силы будет выступать под нашим названием - Украинская Повстанческая Армия. Определена генеральная линия военной акции, которая должна была быть направлена главным образом против немецких оккупантов и советских парашютистов, как шпионов и агентов московского империализма, которые уже сегодня снова начали истребление украинского национального движения. Согласно нашему предложению, акция должна была быть хорошо подготовленной, как фактор народного контртеррора и должна была быть общим ударом по вражескому транспорту, военному промыслу и важным объектам стратегического значения. Через две недели должна была состояться следующая встреча для контакта и комплектования штаба УПА. Мы приехали на определенное место, а Ваши люди нет. Связные объясняли это дорожными препятствиями и определили вторую встречу на 23 мая, где должны были встретиться представители трех группировок.
23 мая приехали на указанное место наши люди и мельниковцы, а бандеровцы снова не приехали. Вы прервали всякую связь с нами, но предыдущие встречи, разговоры и планы Ваши люди использовали, чтобы принять наше популярное название УПА и употреблять в своих публикациях наши антифашистские лозунги.

Из сказанного Т.Бульбой-Боровцом видно, что общая деятельность УПА Т.Бульбы-Боровца и отделов ОУН Бандеры должна была быть направлена исключительно против немцев, и то лишь против их стратегических пунктов, как и против советских партизан, не было, вместе с тем, разговора об антипольских действиях. Именно к этому сводилось разногласие между установкой Т.Бульбы-Боровца и установкой ОУН Бандеры, которая свою деятельность сосредоточила на истреблении польского населения, вместе с тем, ее действия против немцев и советских партизан, как правило производимые из засады, имели целью получение оружия, а не уничтожение их сил, так как такая цель превышала возможности ОУН Бандеры.

Уже во время переговоров, вместо того, чтобы вести акцию по совместно начерченной линии, военные отделы ОУН, под маркой УПА, да еще и якобы по приказу Бульбы, принялись истреблять позорным способом польское гражданское население и другие национальные меньшинства. Вместо общего профессионального удара по немецким стратегическим пунктам, Ваши боевые коменданты дали оружие у руки детям, которые для спорта начали стрелять в немцев из-за каждого дома и дали возможность немецкой пропаганде оправдывать их зверства. Командование партизанскими отделами во многих случаях передали не в руки профессиональных командиров, а в руки неопытных партийцев, которые, не зная ни задач, ни тактики партизанской борьбы, проводили акцию с большими людскими потерями.

В адрес польского общества "КАРТА" (негосударственная организация), а также в адрес польских участников польско-украинских семинаров, следует сформулировать вопрос: знали ли они суть упреков Т. Бульбы-Боровца в адрес ОУН-УПА? А таковые будут предметом еще и других материалов автор которых Т. Бульба-Боровец. Если знали, то почему не сопоставили их с архивными документами авторы которых структуры ОУН Бандеры – УПА, "Службы Безопасности"? А если не знали, то почему? Автор этой работы уже в 1995 году в книге "Горькая правда: преступления ОУН-УПА" (Торонто – Варшава – Киев, 1995) процитировал отрывки из опубликованного здесь письма Т. Бульбы-Боровца. Эти документы, по меньшей мере, уже несколько лет доступны исследователям. И, как ни странно, в 1994 году за деньги общества "КАРТА" (финансированного фондом С. Батория, филиалом фонда Дж. Сороса) на созванной им встрече польских и украинских национальных историков и политиков, согласовано, что ОУН-УПА была народно-освободительным формированием украинского народа. Следует при этом сказать известную не только историкам истину, что исторические факты нельзя согласовывать, исторические факты необходимо установленивать, в частности, на основании архивных документов. В данном случае - также и на основании документов авторство которых принадлежит ОУН-УПА-СБ, такие документы существуют и они доступны исследователям.
Т. Бульба-Боровец четко ставит в упрек ОУН Бандеры, что она, вместо того, чтобы направлять свои действия против стратегических пунктов Германии, стала "позорно истреблять польское население". Этот упрек Т. Бульбы-Боровца до сих пор не столкнулся с возражением со стороны украинских националистических историков, которые замалчивают существование опубликованных здесь писем Т. Бульбы-Боровца.
Такие польские историки, как Гжегож Мотыга, Рафал Внук, Томаш Стриек и некоторые другие, не считая любителя Тадеуша Ольшанского, не пользуются научным подходом в вопросе истребления польского населения формированиями ОУН Бандеры, они в своих работах стараются вину за совершенный геноцид этого населения переложить с ОУН Бандеры на Клима Савура как на частное лицо, который, будто бы, самовольно, вопреки решениям ОУН Бандеры, начал и проводил "антипольскую акцию". Если бы это было так, то Т. Бульба-Боровец в письмах к ОУН Бандеры не предъявлял бы обвинение ей, не обвинял бы Николая Лебедя, а добивался бы наказания нарушающего субординацию командующего УПА "Клима Савура" – Дмитрия Клячковского. Упомянутые польские историки не занимаются наукой с точки зрения методологии исследования важных событий и сложных исторических процессов, они не учитывают факта, что украинский национализм был и остается идеологически-политическим движением, потому они пренебрегают проблемой идеологии украинского национализма, как и не связывают совершенные структурами ОУН-УПА преступления с политическими программами ОУН. Они не в состоянии тщательно вести исследование, сопоставлять документы, строить логические заключения, они действуют как дилетанты, которые выполняют политическую задачу. Они не в состоянии постичь суть доктрины Дмитрия Донцова, которая официально стала идеологией ОУН. Они не в состоянии логически думать. Ведь ОУН Бандеры не возражала против обвинений в свой адрес, и это потому, что она, ОУН Бандеры, руками подчиненных ей деятелей - "Клима Савура", "Рыжего", "Сироманца" и им подобных - претворяла в действие постановление ОУН от 1929 г. и ІІІ-й конференции ОУН Бандеры от февраля 1943 года. ОУН Бандеры гордилась последствиями истребления польского населения, как это видно из отчетов о действиях ОУН-УПА-СБ. Они, эти польские историки, не упоминая даже таких бандеровских историков, как Владимир Сергийчук или Ярослав Исаевич, закрывают глаза на проблему истребления структурами ОУН Бандеры украинского населения. Для них не существует факта уничтожения формированием ОУН Бандеры – "Службой Безопасности" – по меньшей мере 80 тысяч украинского населения.

Но возвратимся к письмам Т. Бульбы-Боровца. Как в любой идеологически-тоталитарной структуре, ОУН Бандеры даже военные посты отдавала в руки "партийцев", даже если они не были специалистами этого дела. "Детей", о которых пишет Т. Бульба-Боровец, которым исполнилось по 16 лет, ОУН Бандеры привлекала к "Службе Безопасности", а они, "по приказу сверху", принимали участие в массовых расстрелах и удушениях бывших военнослужащих Красной Армии, которые прятались у волынских крестьян.

Известны факты, что польское население тех, кто его истреблял, часто называло "бульбовцами", даже в 1946 году, на левом берегу реки Сан, убийц польского населения порой называли "бульбовцами". Даже командование советскими партизанами было введено в заблуждение: они в своих сведениях о событиях на Волыни иногда писали, что польское население вырезают "бульбовцы". Письмо Т. Бульбы-Боровца объясняет, что было причиной этого: бандеровцы по приказу ОУН Бандеры истребляли польское население, называя себя "бульбовцами". Коварность такой практики ОУН Бандеры основана на идеологии украинского национализма, которая оправдывает аморальность действий (см. - на польском языке - Виктор Полищук, "Идеология украинского национализма", Торонто, 1996).

В Сарненском округе Ваши люди в Бережнице разоружили один наш отдел, отобрали и сожгли всю литературу, людей из отдела долго агитировали перейти на свою сторону, а когда те не согласились, решили их перестрелять. Только случайное нападение большевиков в селе Бервятница и рассеяние Вашего отдела спасло этим людям жизни.
На Кременетчине, где наши и Ваши люди все время проводили общие действия и даже создали общий оперативный штаб, Ваши люди попытались разрушить подписанное условие, преступно напасть и разоружить целых три сотни и уничтожить штаб, чем Ваша сеть хвалится, как большим достижением: мол, три сотни "мельниковцев" уже пошло пасти коров, и то же самое ждет их всех.
Все это объясняется тем, что, дескать, какой-то там полесский мужик Бульба "отбился" от дисциплины, объявил себя атаманом и хочет быть вождем Украины, тогда как самое Провидение назначило на этот пост только Степана Бандеру.
Товарищи националисты! Как Вам не стыдно и где Ваша национальная мораль и достоинство допускать такие преступления и оперировать в пропаганде такими средствами?
Кто из честных революционеров может сегодня делением функций в Украине, когда она дымится в пожарах и захлебывается кровью? Кто еще сегодня может мечтать о тех Ваших должностях, когда ежедневно тысячи гибнут от террора и голода? Что важнее сегодня: то, кто будет руководить Украиной, или то, чтобы ее общими силами спасти от полнейшей разрухи? Кто сегодня о таких вещах думает, тот не украинский патриот, а профессиональный политик, который, в самом деле, думает об Украине не как о своей родине, а как о месте теплых должностей. Вначале надо освободить родную землю и свой народ из-под сапога врагов, а дело должностей - это напрасное. Государственная власть - не выгодное место, а самый ответственный пост тяжелой службы родине.

События, о которых говорится в этом фрагменте письма, затрагивают преддверие генерального наступления боевиков ОУН Бандеры на силы Т. Бульби-Боровца, это наступление началось 18 августа 1943 года. Сказанное выше имеет важное значение, потому что распространено мнение, по которому Т. Бульба-Боровец обвиненяет ОУН Бандеры на том основании, что бандеровцы разоружили бульбовские отряды и убили его жену (волынскую чешку). Между тем, хронология событий была другой - вначале было опубликовано обсуждаемое здесь письмо (10 августа), а разоружение и захват жены Боровца произошли позднее (18 августа).

Если говорить о сути тоталитарного движения, а таким было, без сомнения, движение ОУН Бандеры (как фашизм и нацизм), то придем к выводу, что для этого движения, которое прикрывается лозунгами патриотизма и мнимыми интересами народа, речь идет исключительно о захвате власти над народом (в государстве), а не о самом народе и его интересах. Поэтому движение ОУН Бандеры, как и любое другое тоталитарное движение, нельзя признать народно-освободительным движением украинского народа.

Вы на каждом шагу говорите о крайней необходимости единства среди украинского народа, а на самом деле стремитесь осуществить это единство не путем объединения всех сил народа на основе взаимного согласия и уважения политических убеждений других граждан, а только путем подчинения всех себе и диктатуре одной партии (...) Ни одна партия не может иметь монополии на украинский народ.

Этот короткий фрагмент письма Т. Бульбы-Боровца должен стать отдельной развернутой темой университетской лекции на тему, как достичь единства народа, а предложение ни одна партия не может иметь монополии на украинский народ, должно войти не только в украинскую, но и мировую классику.

Разве честный революционер-государственник может подчиняться курсу партии, которая начинает создание государства с резни национальных меньшинств и бессмысленного сжигания их жилья? Украина имеет более грозных врагов, чем поляки (...) Польский народ все равно существует, и до тех пор, пока он будет в той же неволе, что и мы, силой обстоятельств он будет не врагом нашим, а союзником. Какие намерения могут иметь поляки против нас в будущем и как сложатся наши взаимоотношения - это другое дело.

Здесь Т. Бульба-Боровец, в противоположность ОУН Бандеры, дает пример трезвого взгляда на развитие отношений между народами на определенном этапе развития событий.

Это правда, что Ваша партийная сеть в некоторых областях Западной Украины довольно широка, но хватит ли этого, чтобы выстроить великое самостоятельное соборное украинское государство? Мало закинуть сеть в глубокое море. Куда важнее вытянуть ее оттуда целой. Допустим, Вы сегодня имеете 10, 20, 30, 40 или даже 100 тысяч партизан. Сможет ли эта сила защитить Украину, когда такое дело требует, по меньшей мере, трехмиллионной армии и единодушной поддержки народа? При Ваших методах отстрела украинцев из Красной Армии, бывших украинских коммунистов, комсомольцев и бичевания украинского актива, как это было на Житомирщине, удушения путом своих наилучших людей - Вы не сможете мобилизовать такую армию, а наоборот - уничтожите сами себя и тех, кто сообща мог бы построить украинское государство.

ОУН Бандеры, будучи идеологически-политическим движением тоталитарного типа, не терпела ни единой критики ее действий, не доверяла прежде всего украинцам с Большой Украины, а их было много, они прятались у местных крестьян, работая у них в качестве батраков. Эти украинцы, в условиях открытой деятельности структур ОУН Бандеры (станицы, кусты, подрайоны, районы, надрайоны, округи), теоретически представляли угрозу их доносов советской власти на националистических деятелей, это было уже после Сталинграда и битвы на Курской дуге, то есть в перспективе поражения Германии в этой войне, в перспективе возвращения на Волынь советской власти. "Служба Безопасности" ОУН Бандеры вылавливала этих украинцев и бывших солдат других национальностей и массово их истребляла, о чем в украинских архивах есть достаточно доказательств. Кроме того, ОУН Бандеры руками "Службы Безопасности" уничтожала также всех подозрительных в просоветских симпатиях украинцев, а также ликвидировала тех членов ее структур, которых подозревала в нелояльном отношении к националистическому движению. Именно об этом и пишет Т. Бульба-Боровец. Он также указывает на волюнтаризм ОУН Бандеры, в основе которого была идеология украинского национализма: этот часть ОУН насильственным путем мобилизовала десятки тысяч лиц украинского населения без перспективы достижения цели.

Представляю себе, какую радость вызовет это письмо среди наших врагов, что между украинцами нет согласия, но, по моему мнению, лучше о зле говорить, чем его замалчивать.
Послать это открытое письмо к Вам заставила меня Ваша работа в ситуации, которая переходит в такую стадию, когда до братоубийственной войны лишь один шаг. Ваши функционеры, отвергая все переговоры и согласования, требуют абсолютного подчинения исключительно отделению Вашей ОУН. Они откровенно заявляют, что для достижения своей партийной диктатуры не поколеблются начать братоубийственную войну, даже если бы она стоила украинскому народу не сотен, а целых миллионов жертв.
С этой точки зрения я позволю себе спросить Вас: за что Вы боретесь? За Украину, или за Вашу ОУН? За Украинское Государство, или за диктатуру в том государстве? За украинский народ, или только за свою партию? (...)

Слава Украине!
Командующий УНРА, атаман Тарас Бульба-Боровец

"УНРА" - это аббревиатура от названия "Украинская Народно-Революционная Армия". Т. Бульба-Боровец, после присвоения ОУН Бандеры своим отделам названия "УПА", назвал свои подразделы УНРА - Украинская Народно-Революционная Армия.
Из последнего фрагмента письма ясно видно, что ОУН Бандеры действовала не в интересах украинского народа, а лишь в интересах собственного националистического движения, ставя перед собой цель - получить власть над народом, даже ценой огромных жертв.
Средством массовой информации Т. Бульбы-Боровца была газета "Оборона Украины", в которой Отдел пропаганды УНРА, фактически же сам Т. Бульба-Боровец, в августе 1943 года, после совершенного боевиками ОУН Бандеры нападения на отделы Т. Бульби-Боровца, то есть после 18 августа 1943 года, опубликовал статью под заголовком "Кукушкино яйцо" (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, д. 16, лл. 6, 7), в которой, между прочим, написано:

Напомните себе 1941 год, когда бандеровцы с высунутым языком перлись на восток за немецким фронтом и провозглашали "бандеровскую самостоятельную" (...)
Далее, кто убедит Восточную Украину после бандеровского союза с немцами, что каждый украинский националист это не немецкий агент? (...)
Кто начал в такое трагическое и ответственное время для Украины братоубийственную войну и приказал стрелять в Украинскую Народную Революционную Армию?
А дело польское! А всякие насильственные мобилизации, которые имеют целью бросить наших людей под большевистские штыки? Чья это работа и на пользу ли украинскому делу? И после этой вредной работы имеет ли она право прикладывать свои грязные руки к нашему делу? Что общего с украинской народной революцией имеют бандеровские бесправие, побои, грабежи, истязания и убийства, ежедневными свидетелями которых мы являемся. Существовала ли когда-либо на Украине такая революционная организация, от которой собственный народ приходил в ужас больше, чем от злейшего врага, а ее членов не называл иначе, как "висельниками" и "секирниками"? Существовала ли такая организация, которая бы грабила имущество других революционных организаций и их членов, а честных и сознательных украинцев мордовала сильнее Гестапо и НКВД? (...)
Что общего имеют с освобождением Украины бандеровские попытки подчинить украинские народные массы своей партийной диктатуре и фашистской идеологии, которая отвратительна украинскому народу, против которой воюет целый мир
(...)
А сколько жертв террора, удушения или позорные пытки тех глав сельских советов, бульбовцев, мельниковцев, радикалов, старых петлюровцев, бывших комсомольцев, беспартийных сознательных и честных украинцев, которые погибли потому, что были других убеждений, осуждали преступную бандеровскую деятельность, или потому что имели добротные сапоги, которые понравились кому-то из "бандеровского начальства". А кто в этом начальстве? Эти, кого вы видите, преимущественно безграмотные пареньки, шкурники и всякая шваль. А может это новая форма "освобождения", когда для своих партийных целей снимают с крестьян последнюю рубаху?[/color][/i]

Тяжелые упреки сформулировал Т. Бульба-Боровец в адрес ОУН Бандеры, которая никогда, даже после войны, не возразила им, не пыталась подвергнуть их сомнению, и это, видимо, потому, что бандеровские деятели не надеялись рассекречивания украинских архивов, в которых хранятся обличающие ОУН Бандеры документы, в том числе и письма Т. Бульбы-Боровца к ОУН Бандеры.
В контексте этих упреков в адрес ОУН Бандеры следует указать, что эта организация создала структуру под названием "Оргмоб" для дел незаконной, проводимой путем террора, "мобилизации" волынских крестьян в свою УПА, т.е. в вооруженные отделы ОУН Бандеры, которые начали действовать под именем УПА. В каждое повстанческое формирование (какой считала себя и ОУН-УПА), входят исключительно добровольцы, а между тем бандеровская УПА в мае 1943 года состояла более, чем на 50% насильно мобилизованных к нее украинских крестьян, а на рубеже 1943/1944 годов добровольцев в УПА было не больше 10%, остальные же, приблизительно 90%, были "мобилизованные", т.е. насильно в нее призванные. Их "Служба Безопасности" принуждала их совершать преступления. УПА не была ни повстанческим формированием, ни партизанским движением, так как последнее также состоит из добровольцев, или из тех, кого признанная международным правом власть посылает в него. Из сказанного следует, что "организованные боевые части" ОУН Бандеры ни в коем случае не могут претендовать на звание украинского народно-освободительного движения.
Если даже сами украинцы эти боевые части, в частности, же боевиков "Службы Безопасности", называли "путарями" и "секирниками", если сами украинцы боялись этих частей сильнее, чем Гестапо или НКВД, если Т. Бульба-Боровец называет это формирование "партийной диктатурой с фашистской идеологией", то такое формирование не может быть признано таким, которое боролось за независимость Украины, так как такая "независимость" не отвечала интересам украинского народа, и, в том числе, украинцам Волыни.

Третье письмо – источник: ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, д. 113, лл. 100-102.

ПОЗОРНЫЕ ПРОВОКАЦИИ ОУН БАНДЕРЫ И РУБАНА !!!

Главная Командование
Украинской Народной Революционной Армии
Нр. 501. Дня 24.9.1943 г.
К Проводу/Руководству/ ОУН-Бандеры
Главного Командования УПА
Обстоятельства вынуждают меня еще раз обратиться к Вам письмом.
Начиная от 18.8.1943 г., целая партийная сеть ОУН и отделы УПА прекратили борьбу с немецкими оккупантами и московско-большевиcnкими бандами, а направили все свое внимание против ... "главного врага Украины – Бульбы" (...)
На днях прибыл ко мне делегированный Вами пленный подстаршина УНРА Николай Крук. Он заявил, что как руководство ОУН, так и командование УПА хотят снова восстановить прерванные переговоры с командованием УНРА, чтобы "как-то договориться", ликвидировать конфликт и вести работу совместно. На мой вопрос, как Вы себе эту общую работу представляете, он передал, что требуется безоговорочное подчинение УНРА политической линии Провода /Руководства/ ОУН-Бандеры и приказам Главного Командования УПА. Подчеркнуто, что если мы подчинимся "единой суверенной власти на Украине", которой является УПА, то получим высокие посты в армии и администрации, а если нет, то нас ждет революционный суд и смерть.
Революционного суда и смерти мы не боимся. Еще нет такого законного органа в Украине, которое могло бы такой суд скомплектовать, а смерть революционерам и так заглядывает в глаза каждую минуту. Разница только в том, что до сих пор смерть нам угрожала только от чужеземцев, а теперь приходится ждать ее от "своих братьев". За обещанные посты очень благодарим. Мы боремся не за свои посты, а за лучшую судьбу своего народа.
На совместную работу с Вами сегодня мы уже, к сожалению, не можем пойти по следующим причинам:
1) Вы узурпируете себе право на суверенную всеукраинскую государственную власть, на что, как одна из многих политических группировок, не имеете никаких оснований.
2) В своей "дипломатии" Вы не придерживаетесь правил революционной этики. Одно говорите, а другое делаете. Присваиваете себе чужие лозунги и концепции. Вся Ваша пропаганда сводится к общему вранью и не брезгует самыми грязными приемами.
3) Свою "государственную власть" Вы провозглашаете необдуманно, когда и где попало, чем унижаете и профанируете статус украинской государственности.
4) Ваша "власть" ведет себя на местах не как народная революционная власть, а как обычная банда. Вы, вместо того, чтобы бороться с анархией в стране, сами ее усиливаете своим позорным поведением, которое сводится к варварскому истязанию беззащитных женщин и детей национальных меньшинств, поджогу и грабежу их имущества, чем навлекаете вечный позор на целый украинский народ.
5) Вы уже сегодня начали разрушительную братоубийственную борьбу, так как не хотите бороться вместе со всем украинским трудовым народом за его освобождение, а уже сегодня боретесь только за власть над ним. Избиения и расстрелы украинских крестьян, поджог и разграбление их имущества стало Вашим ежедневным занятием (...)
9) Вместо того, чтобы подготавливать всех трудящихся Украины к борьбе с внешними врагами единым революционным фронтом, Вы этот фронт разрушаете своими попытками установить фашистскую диктатуру, чем уже сегодня загоняете многих людей в ряды врагов украинского независимого государства.
10) Вместо того, чтобы привлечь украинский народ в общий революционный блок всех порабощенных народов Европы и Азии, Вы своими "революционными подвигами" привели к тому, что сегодня никто не хочет с украинцами говорить. Весь культурный мир из-за Вас трактует украинцев не как людей, которые путем революции борются за свое государство, а как выродившихся варваров и обычных бандитов.
Ясно, что в таких обстоятельствах Украинская Народная Республика, как центр честной военно-революционной борьбы за украинское независимое демократическое государство, не может не только подчиняться такому "руководству", как Ваше, но вообще не имеет права рассматривать Вас как политического партнера. Кто занимается бандитизмом, того воспринимают только как бандита (...)
Кровь погибших и раненых от Вашей руки революционеров и слезы уже сегодня угнетаемого Вашей "властью" населения, лягут вечным позором на ОУН-Бандеры, Рубана и Ришарда Ярого. Революция, Господа, это не анархическое гуляние с оружием в руках - это рыцарски-аскетичные усилия и жертвенность за народ.
Командующий УНРА
/атаман Тарас Бульба-Боровец/

Отдельного внимания заслуживает сформулированный в адрес ОУН Бандеры упрек узурпации ею государственной власти, ведь в тот же время на Волыни было, по меньшей мере три украинских идеологически-политических движения, а именно: а) демократическое движение по образу устройства Украинской Народной Республики (движение Т. Бульби-Боровца), б) ОУН Мельника, в) ОУН Бандеры.
Упомянутый в конце письма "Рубан" - это Николай Лебедь, а другой - это член руководства ОУН Бандеры, действующий в ОУН с момента ее создания, немецкий агент Рико Ярый.
Заслуживает внимания также оценка Т. Бульби-Боровца, в соответствии с которой, культурный мир отворачивается от украинцев из-за того, что формирование ОУН Бандеры пускалось в варварские деяния – резню беззащитных детей и женщин среди польского населения, а также истребление украинцев, которые не соглашались ни с целью ОУН Бандеры (построение государства фашистского типа), ни с методами достижения этой цели (резню национальных меньшинств, массовое истребление украинцев, и в частности, всех политически инакомыслящих).

Заключительные замечания

Анализ открытых писем Тараса Бульбы-Боровца к руководству ОУН Бандеры, в сочетании с его биографией, с его письмами к высокому рангу гитлеровских сановников (документы в ДАРО), позволяет сделать однозначный вывод, что он был человеком твердого характера и большой гражданской отваги, что он действовал с позиций украинского патриота и демократа. Эти черты характера Т. Бульбы-Боровца, в сочетании с фактом, что он был участником событий на Волыни и одновременно свидетелем того, что творилось на этом клочке украинской земли в течение 1943 года, позволяют сделать такой вывод: то, о чем Тарас Бульба-Боровец написал в письмах к руководству ОУН Бандеры, соответствует действительности. Хотя он был политическим противником бандеровского движения, но в его упреках в адрес ОУН Бандеры мы видим только факты и логические оценки. Эти упреки и оценки согласуются с тем, что об описываемых событиях говорят тогдашние жители Волыни - польское, чешское и, также, в большой степени, украинское население.

ОУН Бандеры не сумела привлечь к себе добровольцев среди украинских масс, из-за чего, узурпируя государственную власть (тем самым пускаясь на преступления), путем террора "мобилизовала" украинское население в ряды УПА, принуждая его к совершению преступлений.
Крупнейшим преступным исполнителем политики и костяком вооруженных формирований ОУН Бандеры была "Служба Безопасности", чьи боевики, которым исполнилось лишь по 16 лет, по приказу ОУН Бандеры, совершали преступления массового истребления украинского населения и резню польского населения, доказательством чему являются документы в украинских архивах.

Так называемая Украинская Повстанческая Армия, которая сначала называлась "Украинская Освободительная Армия", а со временем "УПА", появилась ранней весной 1943 года, (речь здесь идет об УПА Бандеры, а не Бульбы-Боровца , прим. перев.) она не была добровольческим формированием, так как, повторим это, не имела она ни повстанческого, ни партизанского характера. Костяком УПА, главным образом, были члены и симпатики бандеровского движения, в частности галичане, которые до конца 1942 года состояли на службе Германии в батальонах "Нахтигаль" и "Роланд", переформированных в 201 батальон шуцманшафтен, а также политически подчиненная ОУН Бандеры украинская вспомогательная полиция.
Так называемого "польско-украинского конфликта" не существовало до весны 1943 года, "польский фронт" открыла ОУН Бандеры, выполняя постановления І-го Конгресса ОУН от 1929 года.
Главное усилие ОУН-УПА-СБ было направлено на варварскую резню женщин и детей среди национальных меньшинств, а стычки ОУН-УПА с немцами и советскими партизанами имели целью захват оружия.
Не подтверждается действий против бандеровцев с польской стороны, до конца 1943 года, польских подпольных организаций, ни со стороны АК, ни АЛ.
Движение ОУН Бандеры было движением тоталитарным, более того, по определению Т. Бульби-Боровця, это было движение фашистское.
Деятельность ОУН Бандеры нанесла огромный ущерб украинскому народу тем, что неукраинская общественная мысль по ошибке отождествляла цель и методы ее осуществления формированиями ОУН-УПА-СБ, с устремлениями украинского народа.
Так называемую "УПА" нельзя рассматривать отдельно от ОУН Бандеры, бандеровская УПА была вооруженным формированием ОУН Бандеры, она была создана ОУН Бандеры, в ней командные посты объединялись с постами в ОУН Бандеры, например командующий УПА Клим Савур (Дмитрий Клячковский) был одновременно руководителем (проводником) ОУН, он от лица ОУН выдавал распоряжения для гражданского населения. В бандеровской литературе в отношении обсуждаемых здесь событий употребляется аббревиатура "ОУН-УПА".

* * *

Относительно ОУН Бандеры все, в свете открытых писем Тараса Бульбы-Боровца к той же ОУН Бандеры, ясно. На основании их, на основании других доступных архивных документов, таких как постановления ОУН в области идеологии, стратегии, политики и тактики, на основании отчетов ОУН-УПА об их акциях и других документов, неопровержимым является то, что это было украинское движение фашистского толка, которое пошло на совершение преступления геноцида.
Знали ли об этом украинские политики: первый президент Украины Леонид Макарович Кравчук, второй президент Украины Леонид Данилович Кучма, третий президент Украины Виктор Андреевич Ющенко, члены Кабинета Министров Украины, Верховной Рады Украины?
Рассмотрим эту проблему. Подведем короткий итог действий формирований ОУН за время 2-й мировой войны:
Вторую мировую войну разожгла нацистская Германия. ОУН выступила на ее стороне, отдав в распоряжение Германии подразделение под командованием Романа Сушко в ходе нападения на Польшу в сентябре 1939 года. Итак, ОУН приняла участие на стороне агрессора в этой войне. ОУН приняла также участие в агрессии Германии на Советский Союз в июне 1941 года: ОУН Бандеры сформировала батальоны "Нахтигаль" и "Роланд", а ОУН Мельника "Буковинский шалаш".
Политически подчиненная ОУН Бандеры украинская вспомогательная полиция совместно с немецкими карательными отделами совершила преступление геноцида, поголовно, варварски истребляя украинское население Волыни, например в селе Кортелисы истребила 2.875 жителей, в том 1.620 детей, т.е. в три раза больше, чем во всемирно известных чешских Лидицах.
ОУН Мельника в течение всей 2-й мировой войны сотрудничала с Германией, а ОУН Бандеры со всего лишь семимесячным перерывом - с апреля 1943 года, когда бывшие участники 201 батальона шуцманшафтен и политически подчиненная ОУН Бандеры украинская вспомогательная полиция создали костяк бандеровской УПА, до декабря 1943 года, т.е. до возобновления сотрудничества ОУН Бандеры с Вермахтом - это сотрудничество продолжалось до самой капитуляции Германии.
ОУН Мельника в рамках гитлеровского формирования Waffen-SS сформировала СС-дивизию "Галичина", полицейские батальоны которой совершили военные преступления (например, поголовное уничтожение гражданского населения в селе Гутя Пеняцка).
Начиная с января 1944 года, ОУН Бандеры распространила на Галичину свою преступную деятельность по истреблению польского населения и массовых убийств украинцев. По подсчетам автора, в 1943-1944 годах вооруженные формирования ОУН Бандеры на территории Волыни и Галичины зверским способом вырезали, задушили, сожгли живьем, застрелили по меньшей мере 120.000 человек польского беззащитного населения (Виктор Полищук, "Доказательства преступлений ОУН-УПА", Торонто, 2000, сс. 486-488, на польском языке) а в 1941-1950 годах таким же образом истребили по меньшей мере 80.000 человек украинского населения (Виктор Полищук, "Украинский национализм в документах", Торонто, 2003, сс. 370-470).
Тем временем:
- В Украине после распада СССР правительство Украины разрешило деятельность ОУН Бандеры, которая выступает там как Конгресс Украинских Националистов (КУН). Это все равно что в послевоенной Германии было бы разрешено действовать НСДАП (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei) под названием Nationaldemokratische Deutsche Arbeiterpartei (НДДАП).
- Правительство Украины разрешило деятельность ОУН Мельника, зарегистрировав ее как общественную организацию.
- В Верховной Раде Украины оказались видные деятели ОУН Бандеры, депутатом Верховной Рады Украины от Блока Виктора Ющенко стала проводник /руководитель/ ОУН Бандеры Ярослава Стецько, третий по очереди "вождь" этого движения: первым был Степан Бандера, вторым Ярослав Стецько (тот, что предлагал перенести в Украину гитлеровские методы истребления евреев). По списку того же Блока Виктора Ющенко депутатом Верховной Рады Украины стали: Роман Зварич - недавний гражданин США, явный украинский фашист Василь Червоний - глава избирательного комитета Виктора Ющенко в Ровенской области, и другие бандеровцы.
- Президент Украины Леонид Кучма предоставил той же Ярославе Стецько высокую государственную награду.
- Правительство Украины постановлением разрешило похоронить ту же Ярославу Стецько на украинском кладбище-пантеоне "Байковое".
- В ближайшем окружении президента Украины Виктора Ющенко много бандеровцев, хотя бы тот самый Роман Зварич.
Ни одна власть постсоветской Украины не осудила ОУН Бандеры за геноцид – ни Президент Украины, ни Правительство Украины, ни Верховная Рада Украины.
Итак, можно перефразировать известный клич: "Умер фашизм! Да здравствует украинский фашизм!".
После войны украинский фашизм выжил на Западе на волне "холодной войны", после распада СССР он возродился в Польше и на Украине. На этом украинском фашизме лежит обвинение в геноциде, это преступление не имеет срока давности.
Осознает ли этот факт бывшая и действующая власть Украины, ныне с Виктором Ющенко и Юлией Тимошенко во главе? Если они этого не сознают, то тем хуже для них, тогда они просто невежды в отношении знаний из новейшей истории Украины, а если они сознают эти факты и дают дорогу продолжателям идей и хвалителям ОУН-УПА-СБ, тогда они применяют метод политической проституции, или же они отождествляют себя с украинским фашизмом, формой которого является украинский национализм, предложенный ОУН Бандеры, ОУН Мельника и другими трансформациями и ответвлениями этого движения.
Фашизм - это насилие идеологического и политического /националистического/ движения, или образованного им государства, по отношению к людям, которые не согласны с его идеологией, целью и политикой, или по причине их расового или национального происхождения.
Формирования ОУН Бандеры истребляли польское население по причине его национальной принадлежности (устранение неукраинцев с украинской этнографической территории), а украинцев часто за то, что они советскую власть считали меньшим злом, чем украинский национализм.


Автор этой работы готов предстать перед канадским судом, чтобы доказать правильность его утверждений, если бы защитники украинского национализма предъявили ему обвинение в клевете за определение им ОУН как организации фашистского типа, а вооруженные формирования ОУН Бандеры как совершившие геноцид.

Торонто, 27 января 2005 г.

P.S.

Президент Виктор Ющенко, инициируя признание ОУН-УПА, становится на путь аморальности. Если бы власть Украины - Верховная Рада Украины или Президент Украины - в форме закона признала бы ОУН-УПА такой, которая боролась за свободу Украины или украинского народа, она совершила бы это вопреки элементарной - человеческой, христианской, исторической - справедливости. Это был бы позор этой власти перед украинским народом, перед цивилизованным миром.

Торонто, 13 мая 2005 г.


Последний раз редактировалось Berton 01.10.16, 15:53, всего редактировалось 3 раз(а).
  Профиль  
  
    
Теги
Бандера, бандеровцы, Бульба-Боровец, украинский фашизм, волынская резня
#2  Сообщение 01.10.16, 15:21  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Оригинал на украинском языке:

Berton
Цитата:
Віктор Поліщук

Рік 1943:
ОУН Бандери на Волині

Діяльність ОУН Бандери у світлі "Відкритих листів до Організації Українських Націоналістів Степана Бандери" авторства Тараса Бульби-Боровця

Причинок до політичної і юридичної оцінки ОУН Бандери

Документи з публікації:
Wiktor Poliszczuk: "Nacjonalizm ukraiński w dokumentach", cz. 2, Toronto, 2000

Торонто – 2005

Дозволяю
передрук, переклад і розповсюджування цього опрацювання за двома умовами:
1) не змінювати в ньому нічого,
2) вказувати на його джерело, тобто на назву орпацювання й автора.

Автор

Загальні зауваження

Зауваження перше: Тарас Боровець, псевдонім "Бульба", народився 1908 року на північній Волині, яку в літературі називають Волинським Поліссям. У міжвоєнний період він, в околицях Клесіва, займався експлуатацією покладів каміння – базальту. Політичні погляди Тараса Бульби-Боровця склалися у дусі устрою Української Народної Республіки (УНР – 1918-1919). Напередодні агресії Німеччини на Польщу 1939 року він був ізольований польською владою у таборі Береза Картузька, як підозрілий в антипольській діяльності. Піля вересня 1939 року, перебував на території окупованої Німеччиною Варшави. У порозумінні з перебуваючим там же президентом УНР в екзилі, Андрієм Лівицьким, він 1940 року потайки перейшов кордон на ріці Буг і подався на Полісся з завданням організувати там антирадянську партизанку.
Після нападу Німеччини на Радянський Союз, Т. Бульба-Боровець, маючи вже організований за радянских часів підпільний партизанський відділ, у липні 1940 року поїхав до окупованого німцями Львова з метою наладнати контакти з ОУН Бандери і ОУН Мельника. Очолюючий бандерівський рух Микола Лебедь не проявив бажання встановити співпрацю з Т. Бульбою-Боровцем, натомість ОУН Мельника проявила таку готовність, а навіть відіслала до нього своїх чільних діячів – Олега Штуля й Івана Мітрингу.
Після входу німецьких військ на Полісся, Т. Бульба-Боровець, у порозімінні з німецькою військовою владою, організував поліційно-військовий відділ і назвав його "Поліська Січ", який, не будучи організаційно підпорядкований окупантові, разом з німецькими силами брав участь у поборюванні радянської партизанки. Після утворення восени 1941 року Рейхскомісаріату України (Reichskommissariat Ukraine), внаслідку чого на Волині владу перебрала німецька цивільна адміністрація, комісар Волині й Поділля П'юц (Pütz) поставив перед Т. Бульбою-Боровцем вимогу перетворити "Поліську Січ" у поліційний відділ шуцманшафтен (Schutzmannschaften), на що той німецьке вимагання відкинув і через це був вимушений переставити свій відділ і його людей на підпільне положення. Вже після того, як Т. Бульба-Боровець порвав стосунки з німцями, він, однак, на терені своєї діяльності, "у лісі", мав зустріч з комісаром Волині й Поділля, згаданим вище П'юцем, з котрим теж листувався, як теж писав листи до рейхскомісара Еріха Коха, до уряду Німеччини, до фельдмаршала Кейтеля, ставлячи в них у закид німецькому окупантові застосовування терору у відношенні до населення окупованої території.
У другій половині 1942 року гітлерівський терор посилився до тієї міри, що велика кількість чоловіків, щоб уникнути вивезення на роботи до Німеччини, або репресій за невиконання контингентів (поставок збіжжя, м'яса тощо), подалася в ліси. Частина цих людей трапила до радянської партизанки, а частина під кінець 1942 року до Т. Бульби-Боровця, котрий залучив їх до своєї партизанки, утворюючи формування під назвою "Українська Повстанська Армія" (УПА), яка продовжувала діяльність проти радянської партизанки.
Відношення між Т. Бульбою-Боровцем і ОУН Бандери зафіксоване у змісті листів Т. Бульби-Боровця до ОУН Бандери, які є предметом цього опрацювання.
Під кінець 1943 року Т. Бульба-Боровець був арештований німцями і перебував у таборі Сакзенгаузен (Sachsenhausen), з якого був звільнений під кінець 1944 року.
Спираючись на публіковані обширні фрагменти листів Т. Бульби-Боровця до проводу ОУН Бандери, можна стверджувати, що він не погоджувався з німецьким пануванням на Україні, він не був полонофілом, але теж не був ворогом поляків, натомість був рішучим ворогом більшовизму. Незважаючи на те, що в Т. Будьби-Боровця не було вищої освіти, його, викладені у цитованих листах, сформулювання, дозволяють твердити, що він був демократ з відкртитм розумом, український патріот, що він умів об'єктивно дивитися на розвиток подій і робив на їх підставі тверезі оцінки. Ці риси харатеру й інтелекту Т. Бульби-Боровця дозволяють на те, щоб йому вірити щодо описуваних ним фактів, подій і оцінок, які знаходимо в його листах до проводу ОУН Бандери.

Друге зауваження. Не є правдивим твердження, що ОУН Бандери створила свої організовані боївки вже у жовтні 1942 року, бо в той час вона явно виступала проти будь-якої збройної діяльності на Волині, яку мало б вести нерадянське українське підпілля. Але розвиток подій на фронтах, як теж посилення дій радянської партизанки, зростання УПА Т. Бульби-Боровця, примусило ОУН Бандери до зміни підходу до цієї проблеми. На своїй ІІІ-тій конференції 27 лютого 1943 року, ОУН Бандери дійшла висновку, що настав час "народної революції", про яку мовилося у постанові І-го конгресу ОУН з 1929 року, що настав час уводиди цю постанову в дію. На тій же конференції схвалено додаткову постанову про мету і завдання утворюваних з того часу збройних сил ОУН Бандери. Ця додаткова постанова до сьогоднішнього дня не віднайдена в архівах України, натомість архів ОУН Бандери знаходиться у діячів ОУН-з у Нью-Йорку, у т.зв. "Архіві УГВР", який недоступний "несвоїм" дослідникам. Існують, одначе, основи, щоб твердити, що ця додаткова постанова ІІІ-ї конференції ОУН Бандери, є безпосереднім доказом з документу щодо наказу планового, доктринального, масового винищення польського населення Волині і Галичини, тобто доказом народовбивства, скоєного формуваннями ОУН Бандери.
Тексти фрагментів листів Т. Бульби-Боровця друкуються курсивою, натомість коментарі до них звичайним друком.

Третє зауваження. Читаючи цй текст, читач повинен мати на увазі факт, що сьогодні бандерівська пропаганда показує Т. Бульбу-Боровця, як ідейного і бойового соратника проводирів ОУН Бандери (див. рівненський бандерівський тижневик "Волинь").

Лист перший. Джерело: Державний архів рівненської області (ДАРО), ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, лл. 103-105.

Тарас Бульба-Боровець
Полісся Полісся, дня 25.ІІІ.1943 р.

До
Краєвого проводу
Організації Українських Націоналістів
під проводом Степана Бандери

З уваги на те, що визначена на минулу неділю дня 21.ІІІ.1943 р. спільна нарада, яка мала на меті організацію одного командування всіх українських військовмх відділів не відбулася, я примушений звернутися до Організації цим листом. Є багато пекучмх справ, яких не можна відкладати.
В моїй останній розмові з представником Краєвого Проводу ОУН, що відбулася дня 21.І.43 р., була намічена певна лінія і тактика спільної акції в терені. Від того часу однак в терені нічого не змінилося в напрямку визначеної лінії, а навпаки, розпочалася акція протилежна. Організація зробила багато потягнень військово-політичної натури не узгіднивши тих питань перед розпочинанням акції з нами і сьогодні вимагає переводити акцію спільними силами.

Коли у листі мовиться про "Організацію", то слід розуміти, що йдеться про ОУН Бандери. Уточнення цього фрагменту листа торкаються відбутих 21 січня 1943 року розмов між Т. Бульбою-Боровцем і ОУН Бандери, у ході яких узгіднено спільну лінію дій, але ОУН Бандери не дотримувалася цих узгіднень, відійшла від них, домагаючись одночасно від Т. Бульби-Боровця приєднатися до дій, які розпочала ОУН Бандери.

Ми, українські демократи, є найбільшими прихильниками спільності всякої національної акції, але ця спільність мусить бути не тільки в виконанню, але й в проєктуванні. Кожна акція несе за собою певну відповідальність так перед своїм народом, як і перед оточуючим нас світом. Україна – не окремий континент, а частина світа, який має свої закони, чи це нам подобається, чи ні, вони нас обов'язують так само, як наші власні закони.

В цьому місці Т. Бульба-Боровець говорить, без сумніву, про розпочату ОУН Бандери акцію винищування польського населення, бо ж інша евентуальна діяльність, як, наприклад, поборювання радянської партизанки чи протинімецька діяльність, не залишалися у контексті законів "оточуючого нас світу", яким не суперечать українські закони. Зміст цього фрагмента листа дозволяє встановити, що Т. Бульба-Боровець не був ані волюнтаристом, ані анархістом.

Коли йдеться про питання нашого війська, то ми стоїмо на тому становищі, що політичних партій може бути кілька, а національна армія мусить бути тільки одна. Коли кожна партія почне окремо організувати свої військові відділи, тоді в консеквенції неминучі в терені хаос та анархія, які можуть довести до кривавої міжусобиці. В армію мусять входити всі сили незалежно від їх політично-партійної приналежності. Українська національна армія мусить бути підпорядкована тільки лінії загально-національної політики, а не якої-будь однопартійної програми чи світогляду.
Тимчасом з того, що вже сьогодні діється в терені, видно, що ОУН проявляє виразні тенденції організовувати збройну силу не всенаціонального характеру, а надає своїм організованим частинам характер партійних боївок. При цьому формування цих партизанських відділів переводиться не шляхом тайної мобілізації, а чогось в роді загально-повстанського зриву, на що сьогодні ще абсолютно зарано.

Тільки цей фрагмент листа дозволяє на встановлення, що утворювані ОУН Бандери боївки не мали загальнонаціонального характеру, що це були боївки ОУН Бандери, і ніщо більше. З цієї причини слід дотримуватися погляду, що постала і діюча збройна структура ОУН Бандери не могла бути народновизвольним формуванням українського народу, бо такі формування мусять складатися, як каже Т. Бульба-Боровець, з різних сил без огляду на їх політичні погляди. На увагу заслуговує спротив Т. Бульби-Боровця щодо творення збройних формувань підпорядкованих визначеній програмі і визначеному світоглядові, а саме таке збройне формування організовувала ОУН Бандери.
Коли Т. Бульба-Боровець говорить про "тайну мобілізацію" в ряди організованих збройних сил, то, без сумніву, він не має на думці формальну, примусову мобілізацію, йому йдеться про моральну мобілізацію українських сил, бо в його УПА вистачало добровольців.

Ця акція знищила українську поліцію, яка ще мала деякий час працювати для нас на місцях і викликала даремні репресії проти цивільного населення. Тим більше під німецькою окупацією, яка навіть за більшовицькі диверсії репресує українське населення. Партизанки абсолютно не можна в'язати з повстанням і вона мусить бути абсолютно відсепарована від цивільного населення. Думаю, що події в Ремелю, Олександрівського району, та в Берестовці, найкращі докази наслідків нерозважних кроків української партизанки.
А це щойно початок акції ... і силами на Березне Костопольської округи, наче б той районовий осередок був якимсь надзвичайно важним стратегічним пунктом. Ми є тої думки, що висадження одного залізничного моста має більше значення для німців від розігнання адміністрації з десяти районів. Це завдання може виконати група з 10 людей і ворог ніколи не буде знати чия це робота.

В українську поліцію на Волині у більшлсті входили члени або симпатики ОУН Бандери, які походили з Галичини. Ця поліція на наказ ОУН Бандери в березні 1943 року зі зброєю в руках подалася "до лісу", побіч колишніх солдатів, підофіцерів та офіцерів батальйонів "Нахтігаль" (Nachtigall) і "Роланд" (Roland), що під кінець 1941 року були переформовані в 201 батальйон шуцманшафтен, а під кінець 1942 року розпущені додому, утворювали кістяк збройних сил ОУН Бандери. Самозрозуміло, що німці не залишилися бездіяльними внаслідок таких подій.
Т. Бульба-Боровець говорить про характрер протинімецьких дій боївок ОУН Бандери, які зводилися до "розгону" слабко на той час бережених німцями адміністративних осередків на Волині, яякі по кількох днях ОУН Бандери залишала без боїв. Ця діяльність мала спектакулярний характер, в її основі лежала пропаганда ОУН Бандери, а не поборювання німецьких сил. Цю діяльність Т. Бульба-Боровець піддає критиці і неначе підсказує бандерівцям, щоб вони висаджували залізничні мости, чим ОУН Бандери не займалася, а робила це радянська партизанка.

Масове вербування Організацією людей до своєї партизанки не перебирає в засобах і зводиться до нечесної пропаганди, аби тільки перетягнути до себе людей з інших угрупувань. Доходить до звичайної ліцитації. Всюди агітується під загальним кличем, що ми "щось", а вони "ніщо". Проблема "наших" і "ваших" замість затиратися і зливати всі сили в одно русло, розгоряється з кожним днем. Ще ніде нічого нема, а вже військові відділи ОУН розголошують, що вони не визнають нікого поза собою і виразно починають грозити роззброєнням людей з Української Повстанської Армії та людей з ОУН під проводом А. Мельника. Це означає, що завтра неминучі збройні сутички та братнє кровопролиття, бо, ясна річ, що ніхто зі згаданих людей зброї ніколи не віддасть. На чию користь вийдуть непередбачені події уважаю за лишнє пояснювати, це знає кожна українська дитина.

Згадане Т. Бульбою-Боровцем "вербування" людей зводилося до приєднування тих українських селян, котрі опинилися "у лісі", а крім цього до перетягування деяких з інших підпільних відділів, передусім з з УПА Т. Бульби-Боровця і відділів ОУН Мельника. У декого можуть виринути сумніви щодо відділів ОУН Мельника, тому що ця фракція ОУН увесь час залишалася лояльною у відношенні до Німеччини, навіть після розгону німцями мельниківського осередка у Києві і після вбивства там чільних діячів цієї фракції – Олени Теліги й інших. Проте "у лісі" на Волині були й мельниківські відділи, німці на окупованій території не панькалися ні з ким, також з мельниківцями, котрі не виконували поставок збіжжя чи інших продуктів, таких арестовували, а щоб уникнути цього, деякі мельниківці теж подалися "до лісу" й створили у них свої боївки.
Слід звернути увагу на назву відділів Т. Бульби-Боровця: "Ураїнська Повстанська Армія". Цю назву, як це видно з наступних листів, весною-влітку 1943 року, ОУН Бандери привласнила для своїх, творених нею збройних відділів.

Т. Бульба-Боровець помилявся щодо того, що "ніхто нікому зброї не віддасть", бо у серпні 1943 року дійшло до роззброєння силами ОУН Бандери більшості відділів підлеглих Т. Бульбі-Боровцеві і ОУН Мельника, під час цього пролилася кров роззброюваних.

Останні події, викликані Організацією в терені, нас дуже здивували. Така явна боротьба з німцями у формі розбивання адміністраційних осередків, як нагла і гарячкова акція проти більшовиків, без відповідної підготовки, поза малими фрагментаричними ефектами, більш нічого нам не принесе. І до того ці ефекти уже дорого нам коштують. Наше здивування було тим більше, що досі Організація в цих справах вела дуже розважну політику. Завданням нашої партизанки є бути чинником тільки контр-терору, а не загальної диверсії, як це роблять більшовики. Закіль стоїть твердий фронт окупанта і ми не маємо можливості запровадити в розбитих осередках своєї влади, не можна самим збільшувати анархії, а навпаки, треба її поборювати. Наша партизанка мусить бути якнайменш чисельною, але за те добре підготовлена і сильна якостево.

Тут бачимо повторення і підкреслення авором листа шкідкивості і безсенсовності опановування на короткий час адміністративними центрами, тобто районними містами, в яких не було можливості запровадити й втримати свою владу.
Польське питання. На згаданій нашій нараді 21.І.1943 р., ця справа була всебічно обговорена. Тимчасом, замість дотримуватися устійненої тактики, Організація в останніх днях відкрила для українців ще один фронт – польський. Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується і вивішується цілі родини і випалюється польські оселі. "Сокирники" вирубують і вивішують ганебно безборонних жінок і дітей, а польський бойовий актив поховався в лісах і організується в контрударні банди, які починають відплатні акції на українському населенні.

Зі змісту листа виникає, що "польське питання" було "всесторонньо дискутоване" під час розмов у січні 1943 року, що під час цих розмов не передбачувалася будь-яка діяльність пов'язана з польським населенням. Натомість "польське питання" було предметом ІІІ-ї конференції ОУН Бандери, воно було сформульоване у згаданій додатковій постанові. Т. Бульба-Боровець ясно каже, що "польський фронт" відкрила ОУН Бандери, при чому нема навіть натяку на те, щоб протипольські акції були спровоковані з польського боку, або щоб вони були наслідком німецької чи радянської провокації. У цьому місці слід наголосити, що німці аж ніяк не були зацікавлені "українсько-польським конфліктом", бо вони, як і кожен окупант, були зацікавлені в утримуванні спокою на тилах своїх військ, щоб не відтягати їх з фронту, і щоб можна було ефективно стягати накладені на українське і польське населення Волині контингенти (поставки). Радянська сторона також не була зацікавлена у розпалюванні "польсько-українського конфлікту" через те, що у посталій ситуації вона могла розраховувати передусім на польське населення у (добровільному або примусовому) постачанні для радянської партизанки продуктів харчування.
Твердження пропаганди ОУН Бандери щодо одночасної боротьби її боївок проти німецьких сил і проти радянської партизанки – нелогічне: поборювання німецьких сил було б допомогою радянській партизанці, чого бандерівці не мали на меті, і навпаки. На жаль, цього аспекту оцінок не бере до уваги ні полська, на українська історіографія, хоч він вельми суттєвий для оцінки ОУН-УПА.
Т. Бульба-Боровець виразно говорить про методи винищування боївками ОУН Бандери польського населення, наголошуючи, що жертвами цих злочинів були беззахисні жінки і діти, яких душили, рубали сокирами. Цей закид на адресу ОУН Бандери слід пов'язувати з початковим текстом листа, в якому його автор говорить про необхідність дотримуватися українцями норм міжнародного й українського права. Боївки ОУН Бандери називалися "сокирниками" також у донесеннях радянської партизанки своєму команду- ванню про події на Волині весни-літа 1943 року. Згадані Т. Бульбою-Боровцем польські чоловіки в той час приєднувалися до радянської партизанки, але твердження про початок відплатнх акцій проти українського населення (25 ІІІ 1943 р.) не підтверджуються архівними матеріалами, такі акції почалися влітку 1943 року.

Такою роботою українці не тільки роблять прислугу для СД раз, а подруге представляють себе в очах світу як варварів. Треба рахуватися з фактом, що цю війну напевно виграє Англія і таких панів "сокирників" та вішателів з паліями потрактує як агентуральних слуг гітлерівського людожертсва, а не чесних борців за свою волю і людей державного будівництва. Держави будуються завойовниками, або визвольними походами фронотової боротьби, а не варварськими методами масакри навіть ворожого безборонного населення. Польська загроза для нас одна з найменших і ми можемо зовсім сміло відложити боротьбу з Польщею на останній план. Коли ми сьогодні так гостро виступаємо проти варварських методів, які німці стосують проти нас, то чим же ми пояснимо перед культурним світом такі самі "подвиги". Правда, на це в молодих людей є відповідь, що "ми плюємо на той світ, бо в нас є сила". Це самообман, або замаскована чужа провокація. Найкращим прикладом може послужити сам Гітлер. Не глядя на те, що він має гігантну мілітарну силу, програє війну через нерозважну політику варвара.

Помилявся Т. Бульба-Боровець – після війни і дотепер, ані Великобританія, ані Сполучені Штати Америки, ані жодна інша держава, у тому й Польща, не засудили варварських методів діянь структур ОУН Бандери, навпаки – так Великобританія, як і Сполучені Штати Америки дали працю ряду "сокирників" у своїх спецслужбах. Найкращим прикладом є притягнення Сполученими Штатами Америки до своїх спецслуб "првідника" ОУН Бандери на окупованій території Західної України і одночасного організатора УПА, Миколи Лебедя. Багаторічний "президент" бандерівсь- кого Українського Конгресового Комімету Америки, Лев Добрянський, був дипломатом США, був послом США в одній з держав Латинської Америки, а його дочка, Пауля Добрянськи, впродовж багатьох років опрацьовувала для Когресу США інформації про Україну, а потім стала заступником держсекретаря США (міністра закордон- них справ), в лютому 2002 року вона відбула службову подорож в Україну. Дочка бандерівського діяча у США, вихована в бандерівських молодіжних організаціях у Чікаго, США, Кетрин-Клер Чумаченко, громадянка США, теперішня дружина Віктора Ющенка, також працювала на важливих постах в уряді США.
Все це слід би сконфронтувати з тим - що про ОУН Бандери року написав 1943 року Т. Булба-Боровець, сконфронтувати з постановою ОУН з 1929 року щодо стратегічної мети ОУН (побудова української держави на всіх українських етнографічних територіях) і методів її діяльності у контексті "польського питання" (усунення, тобто винищення) всіх не-українців з цих терторій. Зроблене Т. Бульбою-Боровцем порівняння гітлерівських і бандерівських методів "боротьби" варте окремої уваги: так гітлерівці, як і бандерівці допускалися варварства, народовбивства. На окрему увагу заслуговує як же правильна термінологія Т. Бульби-Боровця, котрий каже про можливу майбутню боротьбу "з Польщею", тоді як українська націоналістична літера- тура, так бандерівська, як і мельниківська, пише про боротьбу "з поляками".

Друзі! Як чесний робітник на нашому революційному полі й репрезентант українського національно-демократичного Фронту, вважаю за свій обов'язок звернутися офіційно до Організації з такою пропозицією: (...)
2. Припинити закроєну акцію проти польського цивільного населення і дати можливість іншим українським чинникам розпалений українсько-польський конфлікт зліквудувати (...)
Хтось за долю нації мусить пести реальну відповідальність.
Слава Україні!
25.03.1943 р. /-/ Тарас Бульба-Боровець

Як видно зі сказаного Т. Бульбою-Боровцем, винищування формуваннями ОУН Бандери польського населення було настільки важливим, що він в одному з трьох пунктів сформулював домагання на адресу бандерівців припинити винищувати польську людність. В інших двох пунктах автор листа пропонував, щоб ОУН Бандери делегувала до "Головного командування Української Повстанської Армії", яка тоді, цебто під кінець березня 1943 року, була під командуванням отамана Т. Бульби-Боровця, своїх людей, як теж домагався, щоб ОУН Бандери сформулювала своє відношення до проекту організування "Української Народно-Визвольної Ради", як чинника "необхідного до консолідації і обміну думками та спільної діяльності в терені".
Цього листа Т. Бульби-Боровця, хоч він датований березнем 1943 року і безпосередньо торкається діяльності й оцінок ОУН Бандери, не публікує жодна збірка документів з ділянки боротьби ОУН-УПА, зокрема не публікує його тридяцитомне, редаговане в Торонто, а тепер у Києві, видання п.з. "Літопис УПА", якого другу серію фірмує Відділ археографії Української Академії Наук. Це – вельми симптоматичне для ситуації в Україіні. Про видання "Літопису УПА" слід сказати, що воно від початку до самого кінця тенденційно звеличає УПА, воно публікує пофальшовані документи (наприклад текст постанови ІІ-го ВЗОУН), промовчує проблему винищування формуваннями ОУН Бандери польського й українського населення, не публікує документів, які торкаються злочинної діяльності "Служби Безпеки" ОУН Бандери тощо.

Лист другий – джерело: "Оборона України", надзвичайне видання від 10 серпня 1943 р., за: "Український історик", США, № 1-4 (101-104), 1990 р., сс. 114-119). Фотокопія цього документу – в збірці автора.

Відкритий лист
До Членів Проводу Організації Українських Націоналістьів Степана Бандери

Коли в липні 1941 року Українська Повстанська Армія "Поліська Січ" розпочала свою збройну акцію, Ви зайняли супроти неї негативну позицію, яка триває до останної хвилини. Непорозуміння полягали в тому, що ми не підпорядкувалися урядові Степана Бандери, і Ви це вважали за прояв отаманії та анархії з нашого боку.
Ми не могли підпорядкуватися урядові, який проголосив Українську Державу за плечима німецької армії без офіційного визнання цієї держави німецьким урядом. Нам було ясно, що коли Німеччина офіційно української держави не визнала, але дозволила її проголосити, то в тому факті криється провокація. Німці в першмх днях свого походу на Схід требували:
- створити враження серед народів СССР, що існує Українська Держава і, мовляв, можуть постати також інші держави,
- голосу українців до червоної армії, щоб масово переходили до "визволителів",
- українського підпису на летючках та відозвах, щоб населення здавало німцям зброю та зберігало для них майно, яке могло залишитись в руках народу,
- нашої крові перед фронтом, на фронті і за фронтом,
- розскоспірувати клітини українських революційних організацій, щоб їх потім знищити.

Т. Бульба-Боровець вказує на можливість німецької провокації щодо проголошення ОУН Бандери "української держави" у Львові 30 червня 1941 року. Аргументи Т. Бульби-Боровця не позбавлені логіки: під час проголошування "української держави" присутні були високого рангу офіцери абверу і, фактично, ОУН Бандери на самому початку агресії Німеччини на СРСР приєдналася до закликування солдатів з Червоної Армії переходити на німецьку сторону, покликаючись при цьому на факт проголошення "української держави". Внаслідку цих звертань, також на фронті через гучномовці і шляхом розкидування летючок з літаків, тисячі українців перейшли на бік ворога, їх німці помістили в неначе таборах і в більшості вони згинули в них від голоду і холоду. З таким же закидом на адресу ОУН Бандери виступив діяч ОУН Мельника, Зиновій Книш у своїх книжках.

Крім цього, непорозуміння поглиблювалися тим, що Ви визнаєте фашистівську засаду безоглядної диктатукри Вашої партії, а ми стояли на позиції кровної та духової єдності всього народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов'язки. На цих засадах ми ще тоді знайши площину для співпраці з багатьма націоналістами без того, щоб вони, або ми зрікались своїх поглядів.
Ми стерджуємо світоглядну багатогранність серед українського народу й не бачимо потреби ліквідувати її штучними засобами, а вважаємо, що єдино правильна буде та концепція, яка, замість того, щоб розпалювати внутрішню міжусобицю за владу, змобілізує всі сили народу насамперед до боротьби з зовнішнім ворогом та підпорядкує її не тій чи іншій партії, а маєстатові нації й держави.

В цьому місці Т. Бульба-Боровець чітко формулює закид фашизму і тоталітаризму на адресу ОУН Бандери, чітко теж наголошує на своєму, демократичному, суперечлививому з ОУН Бандери, світогляді, на погяді на сили народу, котрий прямує до побудови української демократичної держави.

Коли політична співпраця виявилася неможливою, ми запропонували Вам співпрацю військову. В ті часи Ви ще партизанки не провадили й госторо проти такої акції виступали, а Ваші члени називали нас слугами Сікорського.

У цьому місці Т. Бульба-Боровець говорить про свій, скерований у грудні 1942 року до ОУН Бандери й ОУН Мельника, лист, в якому пропонував створити Українську Народно-Революційну Раду, як один спільний орган українського небільшовицього підпілля.

9 Квітня 1943 року відбулася наша перша нарада з командуючим Ваших військових відділів ОУН, "Юрком". Стверджено потребу спільного штабу, прийнято, що військові відділи ОУН перестануть існувати, а вся українська національна паритзанка виступатиме під нашою назвою – Українська Повстанська Армія. Накрекслено генеральну лінію військової акції, яка мала бути спрямована головним чином проти німецького окупанта і совєтських парашутистів, як шпигунів та агентів московського імперіялізму, що вже сьогодні знов розпочали винищування українського національного руху. Згідно з нашою пропозицією, акція мала бути добре підготована, як чинник народнього контртерору й мала бути спільними ударами по ворожому транспорті, воєнному промислі та важливих об'єктах стратегічного значення. За два тижні мала вібутись наступна зустріч для контакту й комплектування штабу УПА. Ми приїхали на визначене місце, а Ваші люди ні. Зв'язкові пояснювали це тереновими перешкодами і визначили другу зустріч на 23 травня, де мали зустрітись представники трьох угруповань.
23 травня приїхали на вказане місце наші люди й мельниківці, а бандерівці знов не приїхали. Ви перервали всякий зв'язок з нами, але попередні зустрічі, розмови та пляни Ваші люди використали, щоб прийняти нашу популярну назву УПА та вживати в своїх публікаціях наші протифашистські гасла.

Зі сказаного Т. Бульбою-Боровцем видно, що спільна діяльність УПА Т. Бульби-Боровця і відділів ОУН Бандери мали бути скеровані виключно проти німців, і то лише проти їхніх стратегічних пунктів, як теж проти радянської партизанки, не було, натомість, мови про антипольські дії. Саме до цього зводилася суперечність між становищем Т. Бульби-Боровця і ОУН Бандери, котра свою діяльність зосередила на винищуванні польського населення, натомість її дії проти німців і радянської партизанки, як правило ведені з засади, мали на меті здобуття зброї, а не винищення їх сил, бо така мета перевищувала спроможність ОУН Бандери.

Вже в час переговорів, замість того, щоб провадити акцію по спільно накресленій лінії, військові відділи ОУН, під маркою УПА, та ще й нібито з наказу Бульби, заходились винищувати ганебним способом польське цивільне населення й інші національні меншини. Замість спільного фахового удару по німецьких стратегічних пунктах, Ваші бойові команданти дали зброю в руки дітям, які для спорту почали стріляти на німців з-за кожної хати та дали змогу німецькій пропаганді виправдувати їхні звірства. Командування партизанськими відділами в багатьох випадках передали не в руки фахових командирів, а в руки недосвідчених партійців, які, не знаючи ні завдань, ні тактики партизанської боротьби, проводять акцію з великими втратами в людях.

На адресу польського Осередка "КАРТА" (недержавна організація), як теж на адресу польських учасників польсько-українських семінарів, слід сформулювати запитання: чи знали вони зміст закидів Т. Бульби-Боровця на адресу ОУН-УПА? А такі будуть предметом ще інших матеріалів авторства Т. Бульби-Боровця. Якщо знали, то чому не сконфронтували їх з архівними документами авторства структур ОУН Бандери – УПА, "Служби Безпеки"? А якщо не знали, то чому? Автор цього опрацювання уже 1995 року в книзі "Гірка првда: злочинність ОУН-УПА" (Торонто – Варшава – Киїів, 1995) процитовував винятки з публікованого тут листа Т. Бульби-Боровця. Ці документи щонайменше від кільканадцяти років доступні дослідникам. І, як не дивно, 1994 року, за фінансами Осередка "КАРТА" (фінансований Фундацією С. Баторія, філією Фундації Дж. Сороса), на скликаній нею зустрічі польських і українських націоналістичних істориків та політиків, узгіднено, що ОУН-УПА була народновизвольним формуванням українського народу. Слід при цьому сказати відому не тільки історикам правду, що історичних фактів не можна узгіднювати, історичні фати мусять бути встановлювані, зокрема на підставі архівних документів, у цьому випадку теж на документах автроства ОУН-УПА-СБ, такі документи існують, вони доступні дослідникам.
Т. Бульба-Боровець чітко ставить у закид ОУН-Бандери, що вона, замість скеровувати свої дії проти стратегічних пунктів Німеччини, стала "ганебно винищувати польське населення". Цей закид Т. Бульби-Боровця досі не зустрівся з запереченням з боку українських націоналістичних істориків, котрі промовчують існування публікованих тут листів Т. Бульби-Боровця.
Такі польскі історики, як Гжегож Мотика, Рафал Внук, Томаш Стриєк та деякі інші, не згадуючи аматора Тадеуша Ольшанського, не проявляють наукового підходу до справ винищування формуваннями ОУН Бандери польського населення, вони у своїх працях намагаються вину за скоєне народовбивство на цьому населенні перекинути з ОУН Бандери на Клима Савура, як на івндивідуальну особу, котрий, неначе, самовільно, всупереч рішенням ОУН Бандери, розпочав і проводив "антипольську акцію". Коли б так було, то Т. Бульба-Боровець у листах до ОУН Бандери не звинувачував би її, не звинуначував би Миколу Лебедя, а домагався б приборкати несубординованого командувача УПА, "Клима Савура" – Дмитра Клячківського. Названі польські історики не оволоділи наукою з ділянки методології дослідів важливих подій та складних історичних процесів, вони не сприймають факту, що український націоналізм був і залишається надалі ідеологічно-політичним рухом, тому вони нехтуюуть проблемою ідеології українського націоналізму, як теж не пов'язуть скоєних структурами ОУН-УПА злочинів з політичними програмами ОУН. Вони неспроможні ретельно провадити досліди, конфронтувати документи, робити логічні висновки, вони діють як дилетанти, котрі виконують політичне завдання. Вони неспроможні збагнути суті доктрини Дмитра Донцова, яка офіційно стала ідеологією ОУН. Вони неспроможні логічно думати. Адже ОУН Бандери не заперечувала звинувачень на її вдресу, а це тому, що вона, ОУН Бандери, руками підпорядкованих їй діячів - "Клима Савура", "Рудого", "Сіроманця" і їм подібних, уводила в дію постанову ОУН з 1929 р. і ІІІ-ї конференції ОУН Бандери з лютого 1943 року. ОУН Бандери пишалася наслідками винищування польського населення, що видно зі звітів з дій ОУН-УПА-СБ. Вони, ці польські історики, не згадуючи вже таких бандерівських істориків, як Володимир Сергійчук чи Ярослав Ісаєвич, закривають очі на проблему винищування структурами ОУН Бандери українського населення. Для них не існує факт винищення формуванням ОУН Бандери – "Службою Безпеки" – щонайменше 80 тисяч українського населення.
Але вернімося до листів Т. Бульби-Боровця. Як у кожній ідеологічно-тоталітарній структурі, ОУН Бандери навіть військові пости віддавала в руки "партійців", хоч вони не були фахівцями цього діла. "Дітей", про яких мовить Т. Буьлба-Боровець, маючих по 16 років, ОУН Бандери притягала до "Служби Безпеки", а вони "на наказ зверху", брали участь у масовому розстрілюванні і душені колишніх військовослужбовців Червоної Армії, котрі переховувалися у волинських селян.
Відомі факти, що польське населення тих, хто його винищував, часто називало "бульбівцями", навіть 1946 року, на лівому березі ріки Сан, деколи вбивців польського населення називали "бульбівцями". Навіть командування радянської партизанки введено в оману, воно у своїх зведеннях про події на Вонині іноді писало, що польське населенна вирізують "бульбівці". Лист Т. Бульби-Боровця пояснює, яка була причина цього: бандерівці, на наказ ОУН Бандери, винищували польське населення, називаючи себе "бульбівцями". Підступність такої практики ОУН Бандери виникає з ідеології українського націоналізму, яка виправдовує аморальність дій (див. – польською мовою - Віктор Поліщук, "Ідеологія українського націоналізму", Торонто, 1996).

В Сарненській окрузі Ваші люди в Бережниці роззброїли один наш відділ, відібрали і спалили всю літературу, людей з відділу довго агітували перейти на свій бік, а коли ті не погоджувались, рішили їх перестріляти. Тільки випадок нападу більшовиків в селі Берв'ятниця та розсіяння Вашого відділу врятувало цим людям життя.
На Кременеччині, де наші і Ваші люди ввесь час провадили спільні акції і навіть створили спільний оперативний штаб, Ваші люди потрапили зломити підписану умову, підступом напасти та роззброїти цілих три сотні і знищити штаб, чим Ваша сітка хвалиться, як великим досягненням, мовляв три сотні "мельниківців" вже пішло пасти корови, і те саме чекає всіх їх.
Все це пояснюється тим, що, мовляв, якийсь там поліський мужик Бульба "виламався" з-під дисципліни, оголосив себе отаманом і хоче бути вождем України, тоді коли саме Провидіння призначило на це становище тільки Степана Бандеру.
Товариші націоналісти! Як Вам не сором і де Ваша національна мораль та гідність толерувати такі злочини та оперувати в пропаганді такими засобами?
Хто з чесних революціонерів може розділювати сьогодні функції в Україні, коли вона димиться в пожежах та спливає кров'ю? Хто ще сьогодні може мріяти про ті Ваші посади, коли щоденно падають тисячі – гинуть від терору і голоду? Чи важливіше сьогодні те, хто керуватиме Україною, чи те, щоб її спільними силами врятувати від цілковитої заглади? Хто сьогодні про такі речі думає, той не український патріот, а професійний політик, що справді думає про Україну не як про свою батьківщину, а як про місце теплих посад. Перше треба визволити рідну землю і свій народ з-під чобота ворогів, а справа посад – це марнота. Державна влада – не вигідне місце, а найвідповідальніша стійка тяжкої служби батьківщині.

Події, про які говориться у цьому фрагменті листа, торкаються передодня генерального наступу боївок ОУН Бандери на сили Т. Бульби-Боровця, цей наступ почався 18 серпня 1943 року. Сказане вище важливе тому, що поширюється погляд, за яким Т. Бульба-Боровець звинувачує ОУН Бандери з тієї причини, що бандерівці роззброїли бульбівські відділи й вбили його дружину (волинську чешку). Тимчасом хронологія подій була іншою – спершу був опубліковний, обговорюваний тут, лист (10 серпня), а роззброєння і схоплення дружини Боровця пізніше (18 серпня).
Коли говорити про суть тоталітарного руху, а таким був, без сумніву, рух ОУН Бандери (як фашизм і нацизм), то слід дійти висновку, що цьому рухові, який послуговується гаслами патріотизму і мнимим інтересом народу, йдеться втключно про перебрання влади над народом (в жержаві), а не про самий народ і його інтереси. Тому рух ОУН Бандери, як і кожен інший тоталітарний рух, не можна визнавати народновиз- вольним рухом українського народу.

Ви на кожному кроці говорите про конечну потребу єдності серед українського народу, а насправді змагаєте здійснити цю єдність не шляхом об'єднання всіх сил народу на підставі взаємного порозуміння і пошанування політичних переконань інших громадян, тільки шляхом підпорядкування всіх собі та диктатурі однієї партії (...) Жодна партія не може мати монополії на український народ.

Цей короткий фрагмент листа Т. Бульби-Боровця повинен стати окремою, розбудованою темою університетської лекції на тему, як доходити до єдності народу, а речення жодна партія не може мати монополії на український народ, повинно увійти не тільки до української, але й світової класики.

Чи правдивий ревоюціонер-державник може підпоряд- куватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин та безглуздого палення їх осель? Україна має грізніших ворогів, ніж поляки (...) Польський народ всеодно існує і як довго він буде в тій же неволі, що й ми, так довго силою обставин він буде не ворогом нашим, а союзником. Які заміри можуть мати поляки супроти нас у майбутньому і як укладуться наші взаємини – це інша річ.

Тут Т. Бульба-Боровець, у протиставленні до ОУН Бандери, дає приклад тверезого бачення розвитку відносин між народами на визначеному етапі розвитку подій.
Це павда, що Ваша партійна мережа в деяких областях Західної України досить поширена, але чи цього вистачить, щоб збудувати велику самостійну соборну українську державу? Мало закинути сітку в глибоке море. Важливіша річ – витягти її звідти цілою. Скажімо, що Ви сьогоді маєте 10, 20, 30, 40 або нівіть 100 тисяч партизанів. Чи ця сила зможе оборонити Україну тоді, коли та справа вимагає щонайменше тримільйонної армії та однодушної постави народу? При Ваших методах вистрілювання українців з Червоної Армії, колишніх українських комуністів, комсомольців та бичувані українського активу, як це було в Житомирщині, душення путом своїх найкращих людей – Ви не змобілізуєте цієї армії, а навпаки – знищитие самі себе й тих, які єдині могли б збудувати українську державу.

ОУН Бандери, будучи ідеологічно-політичним рухом тоталітарного типу, не толерувала жодної критики її дій, не довіряла передусім українцям з Великої України, а їх було багато, вони переховувалися у місцевих селян, працюючи в них як неначе найманці. Ці українці, в умовах відкритої діяльності структур ОУН Бандери (станиці, кущі, підрайони, райони, надрайони, округи), теоретично становили загрозу доносів з їхнього боку перед радянською владою на націоналістичних діячів, це вже було після Сталіграду і по битві на Курській дузі, отже в обличчі поразки Німеччини у цій війні, в обличчі повернення на Волинь радянської влади. "Служба Безпеки" ОУН Бандери виловлювала цих українців та колишніх солдатів інших національностей і масово їх винищувала, на що в архівах українських є вдосталь доказів. Крім цього ОУН Бандери руками "Служби Безпеки" знищувала теж усіх підозрілих у прорадянських симпатіях українців, як теж ліквідовувала тих з-посеред членів її структур, котрих підозрювала в нелояльності у відношенні до націоналістичного руху. Саме про це й пише Т. Бульба-Боровець. Він теж вказує на волюнтаризм ОУН Бандери, в основі якого була ідеологія українського націоналізму: цей відлам ОУН насильним шляхом мобілізовував десятки тисяч українського населення без перспективи здійснення мети.

Уявляю собі, яку радість викличе цей лист серед наших ворогів, що між українцями нема згоди, але, на мою думку, ліпше про зло говорити, як його промовчувати.
Вислати цей відкритий лист до Вас змусила мене Ваша робота в терені, яка входить у таку стадію, коли до братовбивчої війни лише один крок. Ваші провідники, відкидаючи всяі переговори та порозуміння, вимагають абсолютного підпорядкування виключно проводові Вашої ОУН. Вони відверто заявляють, що для осягнення своєї партійної диктатури не завагаються розпочати братовбивчу війну, навіть коли б вона коштувала українському народові не сотні, а цілі мільйони жертв.
З тих оглядів я дозволю собі запитати Вас: за що Ви боретесь? За Україну, чи за Вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи тільки за свою партію? (...)

Слава Україні!
Командувач УНРА, отаман Тарас Бульба-Боровець

"УНРА", це абревіатура від назви "Українська Народно-Революційна Армія". Т. Бульба-Боровець, після привласнення ОУН Бандери для своїх відділів назви "УПА", назвав свої підрозділи УНРА – Українська Народно-Революційна Армія.
З останнього фрагмента листа ясно видно, що ОУН Бандери не діяла в інтересі українського народу, а лише в інтересах власного націоналістичного руху, ставлячи перед собою мету – здобути владу над народом, навіть коштом величезних жертв.
Пресовим органом Т. Бульби-Боровця була газета "Оборона України", в котрій Відділ пропаганди УНРА, фактично ж сам Т. Бульба-Боровець, у серпні 1943 року, після вчиненого боївками ОУН Бандери нападу на відділи Т. Бульби-Боровця, отже після 18 серпня 1943 року, опублікував статтю п.з. "Зозулине яйце" (ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 16, лл. 6, 7), в якій, між іншим, написано:

Пригадайте собі 1941 рік, коли бандерівці з висолопленим язиком перли на схід за німецьким фронтом і проголошували "бандерівську самостійну" (...)
Дальше, хто переконає Східню Україну після бандерівського союзу з німцями, що кожен український націоналіст це не німецький агент? (...)
Хто розпочав у так трагічний і відповідальний час для України братовбивчу війну та наказав стріляти до Української Народньої Революційної Армії?
А справа польська! А всякі насильні мобілізації, що мають на меті кинути наших людей під більшовицькі штики? Чия це робота і чи на користь українській справі? І чи після цієї шкідливої роботи має вона право прикладати свої брудні руки до нашої справи? Що спільного з українською народньою революцією маюуть бандерівські безправ'я, побої, грабежі, мордування та вбивства, яких ми є щоденними свідками.Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як "путярями" та "сокирниками"? Чи існувала така організація, щоб грабувала майно інших революційних організацій та їх членів, чесних і свідомих українців мордувала гірше від Гештапо, або НКВД? (...)
Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктитурі та фашистській ідеології, яка є гидка українському народові, проти якої воює цілий світ (...)
А скільки жертв терору, запутування або ганебне замучування отих голів сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців, бувших комсомольців, безпартійних свідомих і чесних українців, які згинули тому, що були інших переконань, осуджували злочинну бандерівську роботу, або мали добрі чоботи, котрі подобались комусь з "бандерівського начальства". А хто в цьому начальстві? Ці, кого ви бачите, переважно безграмотні хлопчаки, шкурники та всяка шушваль. А може це нова форма "визволення", коли для своїх партійних цілей здирається з селянства останню сорочку?
Важкі закиди сформулював Т. Бульба-Боровець на адресу ОУН Бандери, яка ніколи, навіть після війни, не заперечила їм, не намагалася піддати їх сумніву, а це, мабуть, тому, що бандерівські діячі не сподівалися відриття українських архівів, в яких зберігаються обтяжуючі ОУН Бандери документи, в тому й листи Т. Бульби-Боровця до ОУН Бандери.
В контексі цих закидів на адресу ОУН Бандери слід вказати, що ця організація створила структуру під назвою "Оргмоб" для справ позаправної, веденої шляхом терору, "мобілізації" волинських селян до своєї УПА, тобто до збройних відділ ОУН Бандери, котрі почали виступати під назвою УПА. У кожне повстанське формування (такою вважалася себе ОУН-УПА), входять виключно добровольці, тимчасом бандерівська УПА у травні 1943 року складалася з більш, як 50% терором змобілізованих до неї українських селян, а на зламі 1943/1944 років, добровольців в УПА було не більше 10%, решта ж, приблизно 90%, були "мобілізовані", тобто силою до неї залучені. Їх "Служба Безпеки" примушувала скоювати злочини. УПА не була ані повстанським формуванням, ані партизанкою, бо остання також складається з добровольців, або з тих, кого визнана міжнародним правом влада посилає до неї. Зі сказаного видно, що "організаційні боївки" ОУН Бандери в жодному разі не можуть претендувати до назви українського народновизвольного руху.
Якщо навіть самі українці ці боївки, зокрема ж боївкарів "Служби Безпеки", називали "путярями" і "сокирникакми", якщо самі українці боялися цих боївок гірше Гестапо чи НКВД, якщо Т. Бульба-Боровець називає це формування "партійною диктатурою з фашистською ідеологією", то таке формування не може бути визнане, як таке, що боролося за незалежність України, бо така "незалежність" не відповідала інтересам українського народу, в тому й українцям Волині.

Третій лист – джерело: ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 113, лл. 100-102.

ГАНЕБНІ ПРОВОКАЦІЇ ОУН – БАНДЕРИ І РУБАНА !!!

Головна Команда
Української Народньої Революційної Армії
Нр. 501. Дня 24.9.1943 р.
До Проводу ОУН-Бандери
Головної Команди УПА
Обставини примушують мене ще раз звернутися до Вас листом.
Починаючи від 18.8.1943 р. ціла партійна сітка ОУН та відділи УПА прикоротили боротьбу з німецькими окупантами та московсько-більшовицькими бандами, а скерували всю свою увагу проти ... "головного ворога України – Бульби" (...)
В останніх днях прибув до мене делегований Вами полонений підстаршина УНРА Микола Крук. Він заявив, що так провід ОУН, як і командування УПА хочуть знов відновити перервані переговори з командуванням УНРА, щоб "якось договоритися", зліквідувати конфлікт і провадити працю спільно. На моє запитання, як Ви собі ту спільну працю уявляєте, він передав, що вимагається беззастережного підпорядкування УНРА політичній лінії Проводу ОУН-Бандери та наказам Головної Команди УПА. Зазначено, що коли ми підпорядкуємося "одиноко суверенній владі на Україні", якою являється УПА, то будемо мати поважні становища в армії та адміністрації, а коли ні, тоді нас чекає революційний суд і смерть.
Революційного суду і смерті ми не боїмось. Ще нема такого правного тіла в Україні, яке могло б такий суд скомплектувати, а смерть революціонерам і так заглядає в очі кожної хвилини. Різниця тільки та, що досі смерті ми сподівалися лише від чужинців, а тепер доводиться чекати її від "своїх братів". За обіцяні становища дуже дякуємо. Ми боремося не за свої становища, а за кращу долю свого народу.
На спільну працю з Вами сьогодні ми вже на жаль не можемо йти з таких причин:
1) Ви узурпуєте собі право на суверенну всеукраїнську державну владу, до чого, як одне з багатьох політичних угрупувань, не маєте найменших підстав.
2) в своїй "дипломатії" Ви не придержуєтесь правил революційної етики. Одне говорите, а друге робите. Присвоюєте собі чужі гасла та концепції. Вся Ваша пропаганда зводиться до загальної брехні і не перебирає в найбрудніших засобах.
3) Свою "державну владу" Ви проголошуєте необдумано, коли і де запопало, чим зневажаєте і профануєте маєстат української державності.
4) Ваша "влада" поводиться в терені не як народня революційна влада, а як звичайна банда. Ви замість побороювати анархію в країні, самі її збільшуєте своїм ганебним поступуванням, яке зводиться до варварського мордування безборонних жінок і дітей національних меншин, палення та грабування їх майна, чим стягаєте вічну ганьбу на цілий український народ.
5) Ви вже сьогодні розпочали руйнуючу братовбивчу боротьбу, бо не хочете боротися разом з цілим українським трудовим народом за його визволення, а вже сьогодні боретесь тільки за владу над ним. Шомполування й розстрілювання українських селян та палення й грабування їх майна зробиломся Вашим щоденним заняттям (...)
9) Замість підготовляти всіх трудящих України до боротьби з зовнішніми ворогами єдиним революційним фронтом, Ви цей фронт розбиваєте своїм намаганням накинути фашистську диктатуру, чим вже сьогодні заганяєте багато людей в лави ворогів української незалежної держави.
10) Замість включувати український народ до спільного революційного блоку всіх поневолених народів Европи та Азії, Ви своїми "революційними подвигами" довели до того, що сьогодні ніхто не хоче з українцями говорити. Цілий культурний світ через Вас трактує українців не як людей, що шляхом революції борються за свою державу, а як звироднілих варварів і звичайних бандитів.
Ясно, що в таких обставинах Українська Народня Республіка, як осередок чесної військово-революційної боротьби за українську незалежну демократичну державу не може не тільки підпорядковуватися такому "проводові", як Ваш, але взагалі не має права трактувати Вас, як політичного партнера. Хто займається бандитизмом, того трактують тільки як бандита (...)
Кров поляглих і ранених з Вашої руки революціонерів та сльози вже сьогодні гнобленого Вашою "владою" населення, впадуть вічною ганьбою на ОУН-Бандери, Рубана та Ришарда Ярого. Революція, Панове, це не анархічне гуляння зі зброєю в руках – це лицарсько-аскетичне зусилля і жертвенність за народ.
Командувач УНРА
/отаман Тарас Бульба-Боровець/

На окрему увагу заслуговує сформульований на адресу ОУН Бандери закид узурпації нею державної влади, а в той же час на Волині було щонайменше три українські ідеологічно-політичні рухи, ними були: а) демократичний рух на зразок устрою Української Народної Республіки (рух Т. Бульби-Боровця), б) ОУН Мельника, в) ОУН Бандери.
Названий наприкінці листа "Рубан", це Микола Лебедь, натомість другий, це член проводу ОУН Бандери, діючий в ОУН від часу її постання, німецький агент Ріко Ярий.
На увагу заслуговує теж оцінка Т. Бульби-Боровця, за якою культурний світ відвертається від українців через те, що формування ОУН Бандери допускалися варварських дій – вирізування беззахисних жітей і жінок з-посеред польського населення, як теж винищування укранців, котрі не погоджувалися ні з метою ОУН Бандери (побудова держави фашистського типу), ані з методами досягнення цієї мети (вирізування національних меншин, масове винищування україців, в тому, зокрема, всіх політично інакшедумаючих).

Прикінцеві зауваження

Аналіз відкритих листів Тараса Бульби-Боровця до проводу ОУН Бандери, у поєднанні з його біографією, з його листами до високого рангу гітлерівських сановників (документи в ДАРО), дозволяє на однозначний висновок, що він був людиною твердого характеру і великої цивільної відваги, що він діяв з позицій українського патріота й демократа. Ці риси характеру Т. Бульби-Боровця, у поєднанні з фактом, що він був учасником подій на Волині й одночасно свідком того, що діялося на цьому клаптику української землі впродовж 1943 року, дозволяють зробити такий висновок: те, про що Тарас Бульба-Боровець написав у листах до проводу ОУН Бандери, відповідає дійсності. Хоч він був політичним противником бандерівського руху, то в його закидах на адресу ОУН Бандери бачимо самі факти і логічні оцінки. Ці закиди й оцінки узгоджуються з тим, що про описувані події говорять тодішні жителі Волині – польське, чеське й, у великій мірі, українське населення.
ОУН Бандери не зуміла притягнути до себе добровольців з-посеред українських мас, через що, узурпуючи державну владу (тим самим допускаючись злочину) шляхом терору "мобілізувала" українське населення в ряди УПА, примушуючи його до скоювання злочинів.
Найвагомішим злочинним виконавцем політики і кістяком збройних формувань ОУН Бандери, була "Служба Бепеки", якої боївкарі, маючи іноді лише по 16 років, на наказ ОУН Бандери допускалися злочину масового винищування українського населення і вирізування польського населення, доказом чого є документи в українських архівах.
Т.зв. Українська Повстанська Армія, яка спершу називалася "Українська Визвольна Армія", згодом "УПА", постала ранньою весною 1943 року, вона не була добровольчим формування, отже, повторімо це, не мала вона ані повстанського, ані партизанського характеру. Кістятом УПА головним чином були члени й симпатики бандерівського руху, зокрема галичани, котрі до кінця 1942 року були на слубжі Німеччини в батальйонах "Нахтігаль" і "Роланд", переформованих у 201 батальйон шуцманшафтен, як теж політично підпорядкована ОУН Бандери українська допоміжна поліція.
Т.зв. "польсько-український конфлікт" не існував до весни 1943 року, "польський фронт" відкрила ОУН Бандери, виконуючи постанови І-го Конгресу ОУН з 1929 року.
Головне зусилля ОУН-УПА-СБ було скероване на варварське вирізування жінок і дітей з-посеред національних меншин, а сутички ОУН-УПА з німцями і радянською партизанкою мали на меті здобуття зброї.
З польського боку до кінця 1943 року не стверджувалося дій підпільних організацій проти бандерівців, ані з боку АК, ані АЛ.
Рух ОУН Бандери був рухом таталітарним, навіть за визначенням Т. Бульби-Боровця, це був рух фашистський.
Діяльність ОУН Бандери завдала величезної шкоди українському народові через те, що неукраїнська громадська думка помилково ототожнювала мету і методи її здійснювання формуваннями ОУН-УПА-СБ, з прагненнями українського народу.
Т.зв. "УПА" не можна розглядати окремо від ОУН Бандери, бандерівська УПА була збройним формуван- ням ОУН Бандери, вона була створена ОУН Бандери, в ній командні пости поєднувалися з постами в ОУН Бандери, наприклад командувач УПА Клим Савур (Дмитро Клячківський) був одночасно провідником ОУН, він від імені ОУН видавав розпорядження для цивільного населення. В бандерівській літературі у відношенні до обговорюваних тут дій вживається абревіатура "ОУН-УПА".

* * *

Щодо ОУН Бандери все, у світлі відкритих листів Тараса Бульби-Боровця до тієї ж ОУН Бандери, ясне. На їх підставі, на підставі інших доступних архівних документів, таких, як постанови ОУН з ділянки ідеології, стратегії, політики і тактики, на підставі звітів ОУН-УПА з їх акцій та інших документів, незаперечним є, що це був український, фашистсткого характеру, рух, який допустився скоєння злочину народовбивства.
Чи знали про це українські політики – перший
президет України, Леонід Макарович Кравчук, другий президент України, Леонід Данилович Кучма, третій президент України, Віктор Андрійович Ющенко, члени Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України?
Пригляньмося цій проблемі. Зробімо короткий підсумок діянь фомувань ОУН за час ІІ-ї світової війни:
Другу світову війну розпалила нацистська Німеччина. ОУН стала на її боці, дала у розпорядження Німеччини відділ під командуванням Романа Сушка в ході нападу на Польщу у вересні 1939 року. Отже – ОУН взяла участь на боці агресора в цій війні. ОУН взяла теж участь в агресії Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року: ОУН Бандери сформувала батальони "Нахтігаль" і "Роланд", а ОУН Мельника "Буковинський курінь".
Політично підпорядкована ОУН Бандери українська допоміжна поліція спільно з німецькими каральними відділами допустилася злочину народовбивства, поголовно, пр-варварськи винищуючи українське населення Волині, наприклад у селі Кортеліси винищила 2.875 жителів, у тому 1.620 дітей, тобто тричі більше, ніж у всесвітньовідомих чеських Лідіцах.
ОУН Мельника впродовж цілої ІІ-ї світової війни співдіяла з Німеччиною, а ОУН Бандери з триваючою лише сім міцяців перервою (від квітня 1943 року, тоді, як колинші учасники 201 батальйону шуцманшафтен і політино підпорядкована ОУН Бандери українська допоміжна поліція сворили кістяк бандерівської УПА) - до грудня 1943 року, тобто до поновної співпраці ОУН Бандери в Вермахтом, ця співпраця продовжувалася до самої капітуляції Німеччини.
ОУН Мельника в рамках гітлерівського формування Waffen-SS, сформувала СС-дивізію "Галичина", якої поліційні батальйони допустилися скоєння воєнного злочину (на приклад поголовне винищення цивільного населення в селі Гутя Пєняцка).
Від січня 1944 року починаючи, ОУН Бандери поширила свою злочинну діяльність винищування полського населення і масовимх убивств українців на Галичину. За підрахунками автора, у 1943-1944 роках збройні формування ОУН Бандери, на території Волині і Галичини, звірськими методами вирізали, задушили, живцем спалали, застрілили щонайменше 120.000 польського беззахисного населення (Віктор Поліщук, "Докази злочинів ОУН-УПА", Торонто, 2000, сс. 486-488, польською мовою) і в 1941-1950 роках таким ж методами винищили щонайменше 80.000 українського населення (Віктор Поілук, "Український націоналізм у документах", Торонто, 2003, сс. 370-470).
Тимчасом:
- В Україні, після упадку СРСР, уряд України дозволив діяльність ОУН Бандери, яка виступає там як Конгрес Українських Націоналістів (КУН). Це так, коли б у післявоєнній Німеччині дозволено діяти НСДАП (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei) під назвою Nationaldemokratische Deutsche Arbeiterpartei (НДДАП).
- Уряд України дозволив діяльність ОУН Мельника, реєструючи її як громадську організацію.
- У Верховні Раді України опилилися чільні діячі ОУН Бандери, дупутованою до Верховної Ради України з Блоку Віктора Ющенка стала провідник ОУН Бандери, Ярослава Стецько, третя за чергою "вождь" цього руху: першим був Степан Бандера, другим Ярослав Стецько (той, що пропонував перенести в Україну гітлерівські методи винищування євреїв). Зі списка того ж Блоку Віктора Ющенка депутатом Верховної Ради України стали Роман Зварич - нещодавний громадянин США, явний українськй фашист Василь Червоній - голова виборчого комітету Відктора Ющенка на Рівненську область та інші бандерівці.
- Президент України Леонід Кучма надав тій же Ярославі Стецько високе державне відзначення.
- Уряд України постановою дозволив поховати ту ж Ярославу Стецько на українському кладовищі-пантеоні "Байкове".
- У найближчому оточенні президента України Віктора Ющенка багато бандерівців, от хоч би той самий Роман Зварич.
Жодна влада порядянської України не засудила ОУН Бандери за злочин народовбивства – ні Президент України, ні Уряд України, ні Верховна Рада України.
Можна, отже, парафразувати відомий клич: "Вмер фашизм! Хай живе український фашизм!".
Після війни український фашизм прожив на Заході на хвилях "холодної війни", після упадку СРСР він відродився у Польщі й на Україні. На цьому українському фашизмові надалі тяжить звинувачення у злочинах народовбивства, цей злочин не підлягає праву давності.
Чи свідома цього факту колишня і теперішня влада України, тепер з Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко, на чолі? Якщо вони цього несвідомі, то тим гірше для них, тоді вони просто невігласи щодо знань з найновішої історії України, а якщо вони свідомі цих фактів і потурають продовжувачам ідей і звеличникам ОУН-УПА-СБ, тоді вони застосовують метод політичної проституції., хіба що вони ототожнюються з українським фашизмом, якого формою є український націоналізм репрезентований ОУН Бандери, ОУН Мельника й іншими трансормаціями та відламами цього руху.
Фашизм, це насильство ідеологіно-політичного руху, або утвореної ним держави, у відношенні до людей, кторі не погоджуються з його ідеологією, метою і політикою, або з причини їх расового чи національного походження.
Формування ОУН Бандери винищували польське населення з причини його національної приналежності (усунення неукраїнців з української етногафічної території), а українців часто за те, що вони радянську владу вважали меншим злом, аніж український націоналізм.
Автор цього опрацювання готовий станути перед канадським судом, щоб доказати правдивість його тверджень наколи б захисники українського нацоналізму звинуватили його у наклепі щодо називання ним ОУН організацією фашистського типу, а збройні формування ОУН Бандери, як такі, що допустилися скоєння злочину народовбивства.

Торонто, 27 січня 2005 р.

P.S.

Президент Віктор Ющенко, ініціюючи визнання ОУН-УПА, стає на шлях аморальності. Наколи б влада України – Верховна Рада України, чи Президент України у формі дектрету, визнала ОУН-УПА, як таку, що боролася за волю України, або українського народу – вона вчинить це всупереч елементарної – людської, християнської, історичної - справедливості. Це була б ганьба цій вдаді перед українським народом, перед культурним світом.

Торонто, 13 травня 2005 р.

  Профиль  
  
    
#3  Сообщение 01.10.16, 15:28  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Также , для полноты , на украинском, статья Виктора Полищука о Бандере (критика "трудов" украинских националистических "ученых" )

Політична підробка
портрета Степана Бандери

(Галина Гордасевич: "Степан Бандера: людина і міф", Львів, 2001)

До Галини Гордасевич політичні портрети Степана Бандери написали вже - Петро Мірчук ("Степан Бандера, символ революційної безкомпромісовості") і Петро Дужий ("Степан Бандера – символ нації). Перший з них - член ОУН з міжвоєнного періоду, бандерівський учасник подій у час гітлерівської окупації України, післявоєнний неначе історик на Заході; другий – активний член ОУН Бандери і т.зв. "Української повстанської армії". Вони, бандерівці за переконанням, з причини звинувачення ОУН Бандери у народовбивстві, були особисто заінтересовані у звеличанні "провідника", тобто "вождя" ОУН, Степана Бандери, пишучи його портрет привабливими красками.

Berton
Цитата:
Віктор Поліщук,
доктор гуманітарних наук, юрист і політолог

Політична підробка
портрета Степана Бандери

(Галина Гордасевич: "Степан Бандера: людина і міф", Львів, 2001)

До Галини Гордасевич політичні портрети Степана Бандери написали вже - Петро Мірчук ("Степан Бандера, символ революційної безкомпромісовості") і Петро Дужий ("Степан Бандера – символ нації). Перший з них - член ОУН з міжвоєнного періоду, бандерівський учасник подій у час гітлерівської окупації України, післявоєнний неначе історик на Заході; другий – активний член ОУН Бандери і т.зв. "Української повстанської армії". Вони, бандерівці за переконанням, з причини звинувачення ОУН Бандери у народовбивстві, були особисто заінтересовані у звеличанні "провідника", тобто "вождя" ОУН, Степана Бандери, пишучи його портрет привабливими красками. Натомість рецензована книжечка написана неначе з незангажованих позицій – майже семидесятилітньою письменницею, дочкою православного священика з Волині, випускницею Літературного інституту ім. М. Горького у Москві, отже неначе й українським інтелектуалом, людиною, яка б мала належати до еліти української нації. Чи була вона такою – подивімося на неї крізь призму фактів: разючої необ'єктивності, селективної підбірки матеріалів, промовчування невигідних для неї оцінок і подій - крізь апологетику Степана Бандери і тих формувань, які він ідеологічно і політично фірмував. Аналіз написаного Галиною Гордасевич в рецензованій книжечці дозволяє зарахувати її як ту, котра ідентифікується з бандерівським крилом Органіцації українських націоналістів і з наслідками діяльності її формувань, у тому й зі скоєним структурами ОУН-УП-СБ народовбивством.
Книжечку Галини Гордасевич (у тексті авторку називатиму "Г.Г.") слід розглядати, як виконання замовлення, метою якого є уведення в оману необізнанних з фактами українців Наддніпрянщини і молодого покоління сучасних жителів цілої України, котрі не зазнали лиха від бандерівців. Книжечка неначе про Степана Бандеру, але вона поширена тематикою ідеології і політики ОУН, як теж оцінкою формувань, котрі виступали під назвою бандерівців. Саме тому книжечка вимагає хоч би короткого обговорення. У дужках вказано на сторінки, яких стосуються зауваження.
Починає Г.Г. з того, що на Луганщині тих, хто публічно розмовляв українською мовою, обзивали бандерівцями (с. 7), але вона не пов'язує цього факту з причиною: адже коли б не було бандерівських злодіянь, то й не було б причини обзивати когось "бандерівцями", такого, у розумінні зневаги, слова не було б узагалі.
Неначе виправдовуючись, Г.Г. повідомляє, що писатиме біографію Степана Бандери, "де б він зображався, в першу чергу, як людина, а не прославлявся як вождь українського народу". Вже з цього видно, що, згідно до погляду Г.Г., Степан Бандера був "вождем українського народу" (с. 8), отже її позиція стає ясною: вона не біограф, а звеличальниця Степана Бандери, бандерівщини взагалі.
Правду каже Г.Г., що вона зібрала публікації про Степана Бандеру, така література в час писання книжечки була доступна на Україні, в тому й заокеанських авторів, при чому, як вона заявляє, між ними були публікації авторів, котрі не симпатизували бандерівцям. Слід, отже, думати, що у розпорядженні Г.Г. були теж праці авторства вище названого рецензента книжечки, про яку мовиться, зокрема його "Гірка правда: злочинність ОУН-УПА" й "Ідеологія українського націоналізму". Проте на них, як теж на інші праці цього автора, Г.Г. не посилається, а з деяких інших авторів бере лише потрібне їй для підтвердження тези щодо величності "вождя українського народу" Степана Бандери. В рецензії не буде посилань на джерела, їх читач знайде у па'ятитомній серії автора рецензії п.з. "Український націоналізм як різновид фашизму", т. І. "Джерела злочинів ОУН-УПА", т. ІІ. "Докази злочинів ОУН і УПА", тт. ІІІ-V. "Український націоналізм у документах".
На с. 10, Г.Г. покликається на автора книжки "Коли ми вмирали, вам дзвони не грали", Миколу Руцького, у контексті "героя, вояка УПА". З цим пов'язана справа доданого у книжечці тексту "Присяги вояка Української Повстанчої Армії" (сс. 96,101, 115, 117, 119, 128, 139). Ця "армія" презентована Г.Г. як "народновизвольна", тоді, коли насправді вона такою ніколи не була: всі, у цілому світі, народновизвольні рухи складаються з добровольців, натомість в УПА вже у травні 1943 р. було не менше 50% терором до неї залучених волинських селян, а на кінець того року насильно, незаконнно "змобілізованих" в УПА було не менше 90%. Це означає, що ОУН-УПА не мала підтримки з боку українського населення Волині, її командний склад був родом з бандерівських діячів з Галичини: з рядів Української допоміжної поліції, яка на наказ ОУН Бандери у травні-квітні 1943 р. перейшла "до лісу" в розпорядження ОУН Бандери, і з колишніх вояків батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд". Решта ж, це були українці примушені скоювати злочини. Про тих коло 90% "змобілізованих" до УПА ніхто не згадує, а цей факт вирішує юридичну і політичну оцінку того формування. Згадки Г.Г. про узбецькі й інші азійські відділи в УПА не повинно б навіть бути, адже вона достеменно знає – чому деякі узбеки чи азербайджані опинилися серед бандеріців і, що головніше – що з ними усіми бандерівці, їхня "Служба безпеки", зробили, коли зі сходу під кінець 1943 року наближалася Червона Армія – їх усіх перестріляли. Г.Г. не згадує й про те, що в командуванні ОУН-УПА в першій половині 1944 року стався розкол, унаслідку якого сторони поборювали себе взаємно, з убивствами вклчно. Г.Г. мусіла знати – що про ОУН Бандери і створену нею УПА писав 1943 року Тарас Бульба-Боровець, активний учасник подій того часу на Волині, а писав він на адресу ОУН Бандери таке:
Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується і вивішується цілі родини ... "сокирники" вирубують і вивішують ганебно безборонних жінок і дітей ... Чи правдивий революціонер-державник може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин ... При ваших методах вистрілювання українців з Червоної Армії, колишніх українських комуністів, комсомольців ти бичуванні українського активу, як це було в Житомирщині, душення путом своїх найкращих людей – ви не змобілізуєте армії ... За що ви боретесь? За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи тільки за свою партію? ... Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як "путярами" і "сокирниками"? ... Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктатурі та фашистсьткій ідеології, яка є гидка українському народові ... А скільки жертв терору, запутування або ганебне замучування отих голів сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців, бувших комсомольців, безпартиійних свідомих і чесних українців, які згинули тільки тому, що були інших переконань, осуджували злочинну бандерівську роботу ... Кров поляглих і ранених з вашої руки революціонерів та сльози вже сьогоді гнобленого вашою "владою" населення впадуть вічною ганьбою на ОУН Бандери .
..

Таку ось ОУН-УПА Г.Г. звеличає. Про згадані вище факти вона знала, в час "діяльності" ОУН-УПА їй було 8-9 років, жила вона у Кременці. Про злочини ОУН-УПА і "Служби безпеки ОУН" існує величезна література, опубліковано документи, автор цієї рецензії оприлюднив 540 архівних документів. Чим, як не цілковитою солідарністю зі злочинною ОУН-УПА, пояснити її відношення до цього формування? Що вона скаже на неоспоримий факт щодо того, що від рук ОУН-УПА в 1934-1944 роках мученицькою сметрю згинуло щонайменше 120 тисяч польського беззахисного населення, від немовляти до понадстолітніх старців. Бо ОУН Бандери "почала будову держави від вирізування національних меншин", як каже Тарас Бульба-Боровець. Чи цей факт не зворушує дочку православного священика, котрій більш до серця грекокатолицим? Вона до цього факту не відноситься, так якби його не було. Про українські жертви ОУН Бандери буде сказано трохи далі.
Г.Г. не погоджується з твердженням Павла Судоплатова щодо того, що жінки-тілоохоронниці Романа Шухевича, були його коханками. В інтерв'ю колишнього "потітвиховника" в УПА, Олександра Степанюка, яке він дав авторові цієї рецензії в Торонто, є згадка про те, що більшість командирів і провідників ОУН-УПА мали свої "польові" жінки-полюбовниці, цей факт був відомий, було багато випадків, коли щогарніших сільських дівчат силою забирали до УПА і там вони ставали полюбовницями командирів, як ото Юрія Стельмащука-"Рудого", про що є згадки в літаратурі, то чому ж Шухевич мав би відмовлятися від такої спокуси?
Г.Г. не хоче, щоб бандерівський (мельниківський також) рух називати фашистським (сс. 18, 19), вона посилається на оцінку чільного діяча ОУН, Євгена Онацького, за яким фашизм притананний лише державі, а раз української держави не було, то й не було українського фашизму. Далебі примітивне пояснення професора Онацького. У згаданих працях автора рецензії є опублікованний документ у вигляді протоколу з 1937 року авторства Володимира Мартинця з засідання фашистського інтернаціоналу, членом якого була ОУН. То як же ОУН, не будучи фашистським рухом, могла бути членом "Закордонних націонал-соціалістів" під проводом гітлерівської НСДАП (NSDAP)? Подивімося, чи не переконливою для Г.Г. було б таке визначення фашизму: "Фашизм – це насилля ідеологічно-політичного руху або утвореної ним держави у відношенні до людей: чужинців з приводу їх расового походження або національної приналежності; у відношенні до співвітчизників – з приводу спротиву такому рухові або утвореній ним державі. Стратегічною метою фашизму є необмежена експансія (імперіалізм) і панування над своїм і підбитими народами". Про фашистський характер ідеологічно-політичного руху вирішують його ідеологічні засади і політичні програми, як теж, і передусім, його злочинна, скерована на насилля проти людей, діяльність, а не факт утворення чи неутворення таким рухом держави.
Г.Г. повинна б знати, що формування ОУН Бандери поляків вирізували ("вирізували" – це з донесень радянської партизанки) "за національну приналежність", а українців за те, що не підпорядковувалися ОУН Бандери. Це і є класичний фашизм. Крім цього: Г.Г., яка знає, між іншими, теж італійську мову, повинна б знати, що за таким виданням, як "Encyclopaedia Britannica", нацизм – це німецький різновид фашизму, так як ОУН – український різновид фашизму. Примітивне тлумачення Г.Г. поняття "націоналізм" не заслуговує на те, щоб з ним сперечатися, вистачить сказати, шо націоналізмів є щонайменше стільки, скільки соціалізмів, треба лише користуватися наукою, а не низькомарковою пропагандою.
Свій примітивізм (або політичну рафінованість) щодо головного в українському націоналізмі, який є українським різновидом фашизму, Г.Г. презентує (сс. 20, 21), вказуючи, що Дмитро Донцов "мав деякий вплив на ідеологію українського націоналізму". Це означає, що Г.Г. не знає що таке "ідеологія", або вона прикидається невігласом. Хто тільки у цілому світі серйозно займається українським націоналізмом, той знає, що єдиним ідеологом українського націоналізму був саме Дмитро Донцов. Його доктрину 1929 року прийняв на ідеологічне озброєння українського націоналістичного руху установчий з'їзд ОУН, про що можна довідатися з праці Петра Мірчука у співавторстві зі Степаном Ленкавським "Нарис історії ОУН", при чому С. Ленкавський був учасником згаданого з'їзду і членом його ідеологічної комісії. Інших, крім Д. Донцова, ідеологів українського націоналізму, не існує, є тільки теоретики цієї ідеології, але не ідеологи. Нісенітницею є твердження Г.Г., що до ідеологів українського націоналізму слід зараховувати Степана Охримовича, Зенона Коссака, Осипа Мащака, Степана Бандеру, Олексу Гасина й іниших. Мельниківці ж до ідеологів українського націоналізму зараховують Володимира Мартинця, котрий написав книжку "Ідеологія організованого й тзв. волевого націоналізму", якою доказав, що він не розуміє поняттся "ідеологія", він не відрізняє ідеології від тактики, політики і стратегії українського націоналізму.
Наріжним каменем ідеології українського інтегрального (фашисьскього типу) націоналізму було визначення Дмитром Донцовим нації, як виду в природі. Доктрина Д. Донцова побудована на теоррії соціального дарвінізму. Ця теорія була нелюдяна, анитигуманітарна, протихристиянська. Власне її, без усякого сумніву, вивчав Степан Бандера, через неї він вправлявся у бездушності, душачи котів (садизм) (с. 43), вправляючись у безжалосності навіть до самого себе (масохізм), коли заганяв собі голки під нігті (с. 44). Це й була підготовка до фізичного винищування "ворогів української нації" – чужинців, що проживають на території України, і українців, котрі не підпорядковуються націоналістам. Про засвоєну ОУН ідеологію українського націоналізму у вигляді доктрини Д. Донцова галицький (не комуністичний) діяч, Михайло Добрянський написав: Донцов "мав вирішальний вплив на формування української націоналіститчної думки того часу, але той вплив був глибого негативний. Не можна собі уявити гіршого данайського дару для молодого ідейного руху ... для українського націоналізму, як подарована йому книжка Націоналізм ... Донцовщина лягла тяжкою зморою на молоду генерацію Західної України ... Ставлення Донцова до релігії, до світа абсолютних цінностей є щонайменше негативне, щоб не сказати вороже ... Донцов поставив тезу про аморальність націоналізму, як один з головних стовпів націоналістичної ідеології ... Донцову припала та сумна честь, що він санкціонував аморальність у методах політичної боротьби ... Донцов був тим, хто вагою свойого впливу переважив відношення сил і перерішив вислід боротьби за визволення бестії в українській людині". А Г.Г. каже, що Донцов мав тільки "деякий вплив на ідеологію українського націоналізму". Це що – ігноранція, чи свідоме фальшування фактів? Г.Г. збирала інформації про Бандеру й український націоналізм, але невже вона не натрапила на оцінку ідеології ОУН авторства грекокатолицького священика, доктора богословія, в'язня у Польщі за діяльність в ОУН, о. Юрія Федоріва, котрий написав у виданій в Торонто книжечці п.з. "Вронки", таке: "Ідеологія українського націоналізму ... тут вимагалося заперечення всього, і батька і матері, Бога і совісти, закону й етики, любови ближнього й особистих почувань". Оце і є реальна характеристика ідеології українського націоналізму, на базі якої діяв Степан Бандера. У її контексті Степан Ленкавський і написав, а ОУН прийняла як свої, "заповіді" - "Декалог українського націоналіста", у пункті 7. якого написано: "Не завагаєшся виконати найнебезпечнійший злочин, якщо цього вимагатиме добро справи". П. Мірчук зі С. Ленкавським пояснюють, що під "злочином" ОУН розуміла вбивство. А Бог християн каже: "Не убий!" Чи Г.Г., дочка священика, не знає цього Божого заповіту? Вона його знала, як і була свідомою того, що у своїй книжечці публікує пофальшований "Декалог українського націоналіста".
Яким чином Г.Г. може писати, що "ідеологія українського націоналізму на чільне місце ставила християнську релігію" (с. 114)? Це що – насмішка над тими знає цю ідеологію, хто потерпів від бадерівських (християнських?) рук? А їх, потерпілих, було багато, згадані польскі жертви – 120.000; українські жертви – 80.000, про які сказано буде далі. До кого ж Г.Г. зараховує себе – до християн, чи до українських націоналістів? Бо дійснний християнин бандерівцем бути не може, український націоналізм і християнство – несумісні, протилежні поняття, протилежні ідеології.
Г.Г. з метою звеличання Степана Бандери принизливим прийомом тлумачить прізвище "Бандера", як польське "прапор" (с. 49), бо для неї і для бандерівської ОУН Бандера був прапором, під яким методично, планово, організовано вирізували цивільне населення. "Бандера" – слово іспанське, воно аж ніяк не могло становити про етимологію прізвища предків Степана Бандери, етимологічно це, постале в українському середовищі, прізвище, без сумніву походить від засвоєного українською мовою, німецького слова Вanditen, банда.
Г.Г. прискіпливо вказує на деякі неточності радянських істориків і публіцистів, хоч сама вона не без гріха щодо цього. Як приклад слід вказати, що вона помиляється, говорячи про "двохсотлітнє небуття польської держави" (с. 62), хоч воно тривало 123, а не 200 років. Вказувати на чужі гріхи, треба самій бути безгрішньою.
Політичним прийомом слід визнати даний Г.Г. опис відбування українськими націоналістами кари у польських в'язницях (сс. 84, 85). Умови перебування у них дійсно нагадували відпочинок, про що можна дізнатися зі згаданої вже книжечки о. Юрія Федоріва: там, у Вронках (де покарання відбував теж Степан Бандера) політичних в'язнів не примушували до роботи, вони мали доступ до книжох, до преси, декорті з них працювали у в'язничій бібліотеці. Тимчасом Г.Г. вказує на умови, які панували в таборі в Березі Картузькій (в якому українські націоналісти становили не більше 4%), хоч повиина вона була знати, що між в'язницею і концтабором (в якому все-таки ніхто не був замучений) – велика різниця.
Очевидну неправду Г.Г. пише про Український центральний комітет у Генеральному Губернаторстві (УЦК - Краків) з Володимиром Кубійовичем на чолі, вона ж без сумніву читала що писав про нього сам В. Кубійович, а писав він, між іншим, про те, що УЦК був фінансований з каси абверу і що всі важливіші справи вирішувалися ним, Романом Сушком (ОУН Мельника) і Теодором Оберлендером.
Іншим прикладом політичної роботи Г.Г. є її фальшива інформація про батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" (сс. 94, 95), які, неначе, були розформовані німцями, а їхній о особовий склад роз'їхався додому, хоч фактично названі батальйони були переформовані німцями, за згодою ОУН Бандери, у 201 батальйон Schutzmannschaften, котрий до кінця 1942 року нещадно поборював радянську партизанку на білорусько-українському пограниччі, пацифікував білоруські й українські села, чим відзначився у генерала фон дем Бах-Зелевського.
Г.Г. згадує про "найближчого сподвижника Бандери, Ярослава Стецька", котрий від імені С. Бандери у Львові очолив 30 червня 1941 р. "український уряд" (сс. 98, 99), але вона не відважилася проінформувати читачів про те, що той же Ярослав Стецько, у тому ж році, у своїй автобіографії, написав, що він є прихильником перенесення на Україну гітлерівських методів винищування євреїв.
Неправдивою є також інформація Г.Г. про ув'язненення С. Бандери у концтаборі Саксенгаузен (с. 99), неначе вона не читала книжки Євгена Стахіва, на яку в іншому місці покликається, а той же Є. Стахів пише, що після перевезення у липні 1941 р. Бандери і Стецька до Берліна, вони там жили в особняку, свобідно рухалися по цілому місту, а коли вже опісля перевезли їх до Саксенгаузена, то не бо суто табору, а до неначе в'язниці на території того табору, де були поміщені політчні діячі, на порозуміння з якими німці мали надію.
Детально проаналізувати невеличку книжечку Г.Г. вимагало б досить великого опрацювання, настільки в ній перекручень, фальшу, наміреного промовчування, а то й нісенітниць, тож зупинімося на ще одній тільки проблемі – на промовчуваному в українській націоналістичній літературі існуванні і скоювані злочинів т.зв. "Службою безпеки" ОУН Бандери, про яку Г.Г. тільки згадує (с. 127). Г.Г. без сумніву знає факти про цю терористичну структуру ОУН Бандери, вона мусіла читати спогади Данила Шумука, політвиховника в УПА, котрий у своїй книжці "За східним обрієм", між іншим, про цю "Службу безпеки" написав: "Це був спеціальний курс для районних референтів СБ, п'ять невідомих нам інструкторів вели з ними заняття ... цілий місяць я ходив навчати їх політики і геополітики ... Це були неначе навмисне добрані найтупіші типи".
Невже Г.Г. не знає про відомі з архівних документів факти, з яких видно, що "Служба безпеки" на наказ ОУН Бандери 1943-1944 роках масово винищувала тих з-посеред колишніх солдатів і офіцерів Червоної Армії, котрі 1941 року попали в полон і зуміли з нього утекти, після чого переховувалися в українських селян на Волині. Їх, навіть 16-річні "есбісти", виловлювали і розстрілювали або душили путами, а їхні трупи вкидали у клолодязі. Члени цієї "Служби безпеки" під час масово винищування польського населення, після того, як його (жінок і дітей) члени УПА загнали у поле, клали по-десятеро ниць на землю і на очах очікуючих своєї смерті, пострілом у потилицю вбивали, а чоловіків-поляків по одному вводили у клуні і там їх вбивали ударами сокирою в голову. Крім цього, з 1941 по 1950 рік "есбісти" винищили щонайменше 80.000 українського цивільного населення - колишніх і виконуючих роботу голів сільських рад, вчителів, агрономів, фельдшерів, а то й звичайних українських селян і селянок – одних за те, що в когось син бул міліціонером, інших за те, що не дали "есбістам", що переховувалися в бункерах-схронах, продуктів чи одягу. Так виглядала "боротьба" ОУН-СБ з радянською владою, вона не виходила за межі сільрад, вона не сягала хоч би районів - по селах убивали людей – вішали, душили путами, іноді тільки стріляли, а до визволення на наказ ОУН Бандери публічно застосовували тортури у відношенні до підозрілих, яких без основ називали "сексотами".
Г.Г. у книжечці наводить неначе Довженкову інформацію про те, як раядянські партизани допитували спійманого бандерівця (с. 128): підвісили його над вогнищем, до колін спалили ноги, а той так і не видав нікого. Що ж, досліджуючи багато тисяч архівних документів, також хроніки ОУН-УПА-СБ, автор цієї рецензії не натрапив на подібну інформацію, але зате натрапив на таку, з якої виникає протилежне: то "Служба безпеки" ОУН Бандери допитувала колишнього упівця, котрого арештували радянські органи і випустили за неіснуванням доказів злочинства. Його власне допитувала бандерівська "СБ": підвісивши над вогнищем, спалили йому ноги до колін, а той не підтвердив підозри у зраді. Ця інформація – з документу "есбістів", а не з розповіді, хоч би й Довженкаю. Треба ще згадати, що "Служба безпеки" ОУН Бандери не припинила своєї злочинної діяльності після війни, вона робила свою чорну роботу щонайменше до 1950 року на території Польщі, на Заході – ліквідували противників Степана Бандери. Такою ото була терористична структура ОУН Бандери, тимчасом Г.Г. має жаль до радянських авторів, котрі про Миколу Лебедя пишуть, що він був "творцем лихозвісної Служби Безпеки ОУН". Якщо не "лихозвісною", то якою, за Г.Г., була "СБ"?
Г.Г. у своїй книжечці вмістила 20 (двадцять!) портретів Степана Бандери. Вона в нього закохана, і не тільки в нього, але й у те, в що Степан Бадера вірив, чим керував.
На закінчення свого панегірику у честь Степана Бандери Г.Г. каже, що Степан Бандера – герой України. Коли б Україна мала таких "героїв", якщо б таких, як Бандера, частка українського народу визнавала героями, то це означало б, що народ України ще й досі не склався як нація. Частка українського народу, яка визнає Степана Бандеру і бандерівщину - хвора. Бо і сам фашизм, його український різновид у вигляді українського націоналістичного ругу, був недугою. Недугою людства був теж нацизм. Сам Степан Бандера теж був людиною невиліковно хворою, людиною, як і Гітлер, Бандері ні своя смерть, ні смерть сотень тисяч його співвітчизників, мученицька смерть немовлят, жінок, чоловіків, понадстолітніх старців – була може й розкіш'ю. В науці, коли йдеться про окремих людей, цей симптом зветься масохізмом і садизмом. Чи Г.Г. згідна з тим, що масохіста і садиста можна назвати героєм? Якщо за П. Мірчуком можна погодитися, що Степан Бандера був "символом безкопромісовості", бо масохісти і садисти компромісовості не знають, то Степан Бандера, як "символ української нації", за Петром Дужим, є образою для українського, аж ніяк, ні за якими познаками, не злочинного народу.
Галина Гордасевич з політичних міркувань допустилася неморального вчинку у вигляді невдалої підробки портрета Степана Бандери. Цього не можна було сподіватися від дочки православного священеника (вона виразно симпатизує грекокатолицизмові, та це інша тема), цього не можна було сподіватися по, неначе, українській письменниці. Вона, якщо письменниця, то письменниця бандерівська, а не українська. Поняття бандерівщини і українства – не тотожні.
І в додатку ще ось таке: Г.Г. пише, що весь світ знає "другу світову війну", а "лише радянські учні вивчали Велику Вітчизняну Війну". Вона, за бандерівською пропагандою, противиться назві "Вітчизняна Війна". Що ж, для неї, мабуть, як і для бандерівців (мельниківців теж), котрі взяли участь у розв'язанні цієї війни на боці агресора – гітлерівської Німеччини, ця війна мала на меті "визволення" України "з-під совітів". Значить вона – ігнорант у ділянці історії і політики, вона невіглас у тому, що зрозуміле навіть людині з неповною початковою освітою: Гітлер розпочав війну не проти рядянського державного устрою, а проти країн, які входили до складу СРСР - з метою заграбастання "життєвого простору" для німецької раси, з метою перетворити українців й інших жителів СРСР у рабів. Така очевидна мета Гітлера мусіла зустрітися зі спротивом чесних українців, білорусів, росіян та інших. Це і була "Вітчизняна Війна", завданням якої було не допустити до перетворення "Вітчизни"-України в німецьку колонію. Але що ж, як видно, Г.Г. симпатизує гітлерівцям, з котрими бандерівці (мельниківці теж) розпочали війну і разом з ними її закінчили, рука в руку. Бо гітлерівці і бандерівці одним миром мазані, оба ці ідеологічно-політичні рухи були рухами фашистськими, різниця тільки та, що німецький фашизм німецька влада, німецькі християнські церкви і німецький народ засудили за його народовбивство, натомість влада України, після розпаду СРСР, допустила до своїх владних структур бандерівців, а Президент України після "помаранчевої революції" настановив чільного бандерівського діяча, Романа Зварича, міністром юстиції України, ярого бандерівця Василя Червонія настановив губернатором Рівненської області. Не засудила теж украінського нацоналізму Православна церква Київського патріархату.
Фашизм в Німеччині не існує, а на Україні відроджується, між іншим, через такі пропагандивні книжечки, як оця рецензована.
Авторові цієї рецензії, православному українцеві, соромно за таких, як Галина Гордасевич, за таких, як теперішній президент України, Віктор Ющенко. Відродження фашизму на Україні не гарантує Українській Державі чесне входження у цивілізований, культурний світ.

Торонто, червень 2005 р.


Последний раз редактировалось Berton 01.10.16, 15:59, всего редактировалось 1 раз.
  Профиль  
  
    
#4  Сообщение 01.10.16, 15:58  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Ну и еще, тоже В.Полищука актуальное , про Бабий яр

Бабий Яр и замысел президента В. Ющенко

В связи с 65-й годовщиной массовых расстрелов киевлян в Бабьем Яру в Киеве конце сентября 2006 года должен состояться торжественное празднование этого печального события, на которое президент Виктор Ющенко пригласил ряд глав государств и организаций, в том числе през. Дж. Буша, през. В. Путина, королеву Великобритании, генерального секретаря ООН Кофи Аннана и других. Этот факт побуждает вспомнить - что же произошло 65 лет назад в Бабьем Яру под Киевом?
Berton
Бабий Яр и замысел президента В. Ющенко

В связи с 65-й годовщиной массовых расстрелов киевлян в Бабьем Яру в Киеве конце сентября 2006 года должен состояться торжественное празднование этого печального события, на которое президент Виктор Ющенко пригласил ряд глав государств и организаций, в том числе през. Дж. Буша, през. В. Путина, королеву Великобритании, генерального секретаря ООН Кофи Аннана и других. Этот факт побуждает вспомнить - что же произошло 65 лет назад в Бабьем Яру под Киевом?
Вопросов, связанных с этой трагедией, немало, существуют даже различия по количеству расстрелянных в Бабьем Яру - одни ввжажають, что смерть в Бабьем Яру была участием 180 000 киевлян, другие утверждают, что жертв было более 220 000. Все соглашаются в одном: расстрел был делом нацистов , но до сих пор наука не дала ответа на вопрос: кто именно, какие силы, подчиненные немецким оккупантам формирования участвовали в этом геноциде? Без ответа на этот вопрос празднования годовщины Бабьего Яра превратится в пустой звук, в формальность. Опыты в направлении найти ответ на упомянутое выше вопрос согласовывались бы с положением през. В. Ющенко, который на праздновании юбилея Ивана Франко во Львове в августе 2006 года сказал: «Нам необходимо найти честный и правдивый ответ относительно болезненных страниц нашей истории». Правда, было это сказано в контексте необходимости признания ОУН-УПА ( «Голодомор имеет и будет признан актом геноцида, воины УПА получат надлежащий им статус"), но принцип о необходимости поисков правды было през. Ющенко признал.
Дело массовых расстрелов в Бабьем Яру - не из порядка ежедневных, причем не является существенной разница в подсчета жертв Бабьего Яра ли их было меньше, или больше 200.000. Однако именно только сравнение последствий и времени совершения преступления народоубийства в Бабьем Яру с другими фактами подобного преступления дает основания утверждать, что преступление в Бабьем Яру превзошел все остальные. Вспомним, что от рук УПА, Службы безопасности и других формирований ОУН Бандеры в течение двух лет, 1943-1944, были убиты зверскими методами не менее 120 000 польского беззащитного населения на территории шести областей Западной Украины от рук тех же формирований на протяжении 1941-1950 лет мученической смертью погибли по меньшей мере 80 000 украинского населения на той же территории. Эти преступления уже изучены в деталях, должны установлены. Зато преступление народоубийства в Бабьем Яру, хотя было совершено в гораздо более коротком времени, а его следствием было гораздо больше жертв по сравнению с указанными выше преступлениями народоубийства, до сих пор не дождался объективного изучения.
Не подлежит сомнению, что большинство жертв Бабьего Яра составляли евреи. Этот факт позволяет удивляться: почему до сих пор еврейские исследователи из Украины, из Российской Федерации, в конце Израиля или из государств Запада, в частности из США, не исследовали проблемы действительных исполнителей этого преступления, не назвали их по имени? Указывать, что это преступление было совершено нацистами , это мало, нацисты в то время были не только в Киеве, но по всей Европе. Понятие преступления относится к криминальной сферы, в ней требуется указать на конкретного виновника преступления, чтобы можно было его привлечь к ответственности, или осудить идеологических наставников преступления, будучи сознательным, что без преступной идеологии нет преступления народоубийства. Должны быть в киевских, как тоже в немецких архивах документы, которые указывают на один ход расстрела около 200.000 киевлян, как и на его непосредственных исполнителей.
Когда речь идет о массовых расстрелах еврейского населения, совершаемые вследствие гитлериськои доктрины относительно евреев, то известно, что их исполнителями, или помощниками были профашистские элементы из среды населения оккупированных стран. В частности, когда речь идет об истреблении еврейского, а тот местного населения на территории Украины, то существует много материалов, из которых видно, что помощниками гитлеровцев в этих преступлениях была украинская, подчинена немецких оккупантов, полиция. Ниже подписан в своих трудах дал на это много доказательств, начиная от роли этой полиции во Львове в июле 1941 года, через участие в массовом истреблении населения на Волыни, например в селе Кортелисы, в котором в один день застрелили, сожгли живьем в огне более 2.500 украинских крестьян, в их круг 1.600 детей, в грубом истреблении украинской вспомогательной полицией еврейского населения в Мизоче на Волыни и тому подобное. Это и есть след, по которому должны пойти исследователи массовых расстрелов киевлян в Бабьем Яру. Тем более, что существуют существенные доказательства участия украинской полиции в расстрелах в Бабьем Яру, о которых пойдет речь в конце этих замечаний. Не без значения является и общая установка ОУН к евреям, которая видна с оуновской Львовской прессы с первых дней и недель оккупации Львова. Такая установка не удивляет, ведь организотор II-го (римского) Большого сбора украинских националистов (ВЗУН) в августе 1939 году, как тоже соорганизатор II-го (краковского) Большого сбора Организации украинских националистов (ВЗОУН), Ярослав Стецько (личным секретарем и доверенным лицом которого был нынешний министр юстиции Украины, бандеровец Роман Зварич) в июле 1941 года писал в своем Жизнеописание: « Москва и жидовство это самые большие враги Украины ... Поэтому стою на положении уничтожении евреев и целесообразности перенести на Украину немецкие методы екстерминаци еврейства, исключая их ассимиляцию ... Тот Штада-пункт заступаю как Шеф Украинского Правительства »(ЦДАВОВУ, ф. 3833, оп. 3, д. 7, лл. 1-6). Обратим внимание: эта установка была сформулирована в июле 1941 года, а массовые расстрелы евреев в Бабьем Яру начались в сентябре того же года.
Попробуем последовать за теми, кто в сентябре 1941 года оказался быть украинской полицией в Киеве и кто был ее идеологом и организатором?
Все показывает на то, что осенью 1941 года в Киеве действовало вооруженное формирование ОУН Мельника. Кто были его участники, как они оказались в Киеве?
Накануне агрессии Германии на Советский Союз не только бандеровцы отдали в распоряжение Абвера своих боевиков, из которых образовано батальоны «Нахтигаль» и «Роланд». Мельниковцы в то время образовали «Буковинский курень», ставя перед ним задачи маршировать на Киев. Во главе этого шалаша стал Петр Войновский. Кем был Петр Войновский, чем был «Буковинский курень»? Частичные ответы на эти вопросы находим в украинскии националистической интернет-энциклопедии (http://oun-upa.org.ua/encyklopedia/), в которой читаем: «Войновский Петр -« Василий », заместитель руководителя ОУН на Буковине, военный референт ... После прихода немцев возглавил Буковинский курень, порвал с Бандерой, перешел к Мельнику ... характеризуется резко отрицательно как преступник, привел к массовым расстрелам».
Эта же «Энциклопедия» представляет: «Буковинский курень сформировался в конце июля 1941 ... отправился на Киев».
Какой была политика Германии в отношении бандеровских и мельниковских вооруженных формирований? Об этом известно из архивных документов. Они, эти вооруженные формирования, превращались в украинском вспомогательную полицию, или в полицейские батальоны - шуцманшафтен. В 201 батальон шуцманшафтен осенью 1941 года были преобразованы бандеровские батальоны «Нахтигаль» и «Роланд», и таким батальон в дальнейшем в сентябре 1941 года в Киеве был преобразован мельниковской «Буковинский курень». Или, зная задачи такой полиции - помогать гитлеровцам выполнять их задачи - можно предположить бездействие бывшего «Буковинского куреня» в то время, когда гитлеровцы расстреливали в Бабьем Яру около 200.000 киевлян, в подавляющем большинстве евреев?
На последний вопрос находим убедительный ответ, ее дал не кто-либо, а депутут Ровенского городского совета М. Шкурятюк: на страницах газеты «Киевский вестник» от 26 марта 1993 он заявил по делу, которое здесь обсуждаем: « Я горжусь тем фактом, что среди 1.500 карателей в Бабьем Яру было 1.200 полицаев с ОУН, и только 300 немцев ».
В таком положении вещей не остается ничего другого, как предложить през. В. Ющенко пригласить М. Шкурятюка в честь годовщины трагедии в Бабьем Яру, на главного докладчика. Чтобы еще раз он сказал, и рассказал в подробностях - кем были эти 1.200 с ОУН, которые совершали массовые расстрелы в Бабьем Яру, были ли это только бывшие члены мельниковского «Буковинского куреня», или, может, кроме них, еще были какие-то украинские националисты из других мельниковских или бандеровских формирований.
Все, кажется, согласуется: чтобы перестрелять 200.000 киевлян, надо было не менее 1.500 карателей. 300 немцев хватило, чтобы присмотреть «качественной работы» - расстрела беззащитных, невинных киевлян.
И заранее надо сказать, что любая ссылка на факт расстрела немцами в Бабьем Яру мельниковской деятеля Елены Телиги, не имеет никакой связи с массовыми расстрелами в том же Бабьем Яру жителей Киева Елена Телига приехала в Киев 22 октября 1941, следовательно после главной волны этих расстрелов, а сама она была расстреляна в Бабьем Яру вплоть 21 февраля 1942, после того, как отказалась подчиниться немцам, которые в то время нашли безоговорочно преданного им человека на место Елены Телиги (Штепу). И произошло это в то время, когда еще немцы не почувствовали Сталинградской поражения, они еще чувствовали себя и вели себя, как непобедимые обладатели жизни и смерти всех украинских националистов из «походных групп» ОУН: мельниковцев и бандеровцев.
Вернемся, однако, к годовщине трагедии в Бабьем Яру. Пусть бы замысел през. В. Ющенко и независимая от этого действа его заявление о том, что «нам необходимо найти честный и правдивый ответ относительно наиболее болезненных страниц нашей истории», стала действием, а не только словами без покрытия фактами. И пусть бы президент США Джордж Буш и президент Российской Федерации Владимир Путин услышали эту правду в Киеве, из уст знатока дела, М. Шкурятюка.
Только, такое завершение празднования годовщины геноцида в Бабьем Яру было на мысли президента В. Ющенко?

Виктор Варфоломеевич Полищук,
юрист и политолог,
доктор гуманитарных наук,
2 сентября 2006 Канада

  Профиль  
  
    
#5  Сообщение 01.10.16, 16:00  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 04.04.2016
Сообщения: 5940
Благодарил (а): 1 раз.
Поблагодарили: 59 раз.
что делать?

  Профиль  
  
    
#6  Сообщение 01.10.16, 16:04  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Оригинал, на украинском:

Бабин Яр і задум президента В. Ющенка

У зв’язку з 65-ю річницею масових розстрілів киян у Бибиному Ярі, у Києві, наприкінці вересня 2006 року, має відбутися урочисте відзначення цієї сумної події, на яке президент Віктор Ющенко запросив ряд голів держав і організацій, в тому през. Дж. Буша, през. В. Путіна, королеву Великобританії, генерального секретаря ООН Кофі Аннана й інших. Цей факт спонукає пригадати – що ж сталося 65 років тому в Бабиному Ярі, що під Києвом?

Berton
Бабин Яр і задум президента В. Ющенка

У зв’язку з 65-ю річницею масових розстрілів киян у Бибиному Ярі, у Києві, наприкінці вересня 2006 року, має відбутися урочисте відзначення цієї сумної події, на яке президент Віктор Ющенко запросив ряд голів держав і організацій, в тому през. Дж. Буша, през. В. Путіна, королеву Великобританії, генерального секретаря ООН Кофі Аннана й інших. Цей факт спонукає пригадати – що ж сталося 65 років тому в Бабиному Ярі, що під Києвом?
Запитань, пов'язаних з цією трагедією, є чимало, існують навіть розходження щодо кількості розстріляних у Бабиному Ярі - одні ввжажають, що смерть в Бабиному Ярі була участью 180 тисяч киян, інші твердять, що жертв було понад 220 тисяч. Всі погоджуються щодо одного: що розстріл був справою нацистів, але досі наука не дала відповіді на запитання: хто саме, які сили, які підлеглі німецькому окупантові формування брали участь у цьому геноциді? Без відповіді на це запитання відзначення роковин Бабиного Яру перетвориться у пустий звук, у формальність. Досліди у напрямі знайти відповідь на згадане вище запитання узгоджвувалися б зі становищем през. В. Ющенка, котрий на відзначенні ювілею Івана Франка у Львові в серпні 2006 року сказав: «Нам необхідно знайти чесну і правдиву відповідь стосовно болючих сторінок нашої історії». Щоправда було це сказано у контексті потреби визнання ОУН-УПА («Голодомор має і буде визнано актом геноциду, воїни УПА отримають належний їм статус»), але принцип щодо потреби пошуків правди було през. В. Ющенко визнав.
Справа масових розстрілів у Бабиному Ярі - не з порядку щоденних, причому не є суттєвеми різниця в підраховуванні жертв Бабиного Яру: чи їх було менше, чи більше 200.000. Однак саме тільки порівняння наслідків і часу скоєння злочину народовбивства в Бабиному Ярі з іншими фактавми подібного злочину дає підстави твердити, що злочин у Бабиному Ярі перевершив усі інші. Пригадаймо, що від рук УПА-Служби безпеки й інших формувань ОУН Бандери впродовж двох років, 1943-1944, було вбито звірськими методами щонайменше 120 тисяч польського беззахисного населення на території шести областей Західної України; від рук тих же формувань упродовж 1941-1950 років мученицькою смертью згинуло щонайменше 80 тисяч українського населення на тій же териьорії. Ці злочини вже вивчені в деталях, винні встановлені. Натомість злочин народовбивства в Бабиному Ярі, хоч був скоєний у набагато коротшому часі, а його наслідком було набагато більше жертв у порівнянні зі вказаними вище злочинами народовбивства, досі не дочекався об’єктивного вивчення.
Не підлягає сумніву, що більшість жертв Бабиного Яру становили євреї. Цей факт дозволяє дивуватися: чому досі єврейські дослідники з України, з Російської Федерації, врешті з Ізраїля чи з держав Заходу, зокрема зі Сполучених Щтатів Америки, не дослідили проблеми дійсних виконавців цього злочину, не назвали їх по-імені? Вказувати, що цей злочин був скоєний нацистами, це замало, нацисти в той час були не тільки в Києві, але по всій Європі. Поняття зочину належить до кримінальної сфери, в ній вимагається вказати на конкретного винуватця злочину, щоб можна було його притягнути до відповідальності, або засудити ідеологічних наставників злочину, будучи свідомим, що без злочинної ідеології нема злочину народовбивства. Мусять бути в київських, як теж в німецьких архівах документи, які вказують на сам перебіг розстрілу коло 200.000 киян, як і на його безпосередніх виконавців.
Коли йдеться про масові розстріли єврейського населення, які скоювалися внаслідку гітлеріської доктрини щодо євреїв, то відомо, що їх виконавцями, або помічниками, були профашистські елементи з-посеред населення окупованих країн. Зокрема, коли йдеться про винищування єверейського, а той місцевого населення на території України, то існує багато матеріалів, з яких видно, що помічниками гітлерівців у цих злочинах була українська, підпорядкована німецькому окупантоваі, поліція. Нижче підписаний у своїх працях дав на це багато доказів, починаючи від ролі цієї поліції у Львові в липні 1941 року, через участь у масовому винищуванні населення на Волині, наприклад у селі Кортеліси, в якому в один день застрілили, спалили живцем в огні понад 2.500 українських селян, в тому коло 1.600 дітей, в брутальному винищуванні українською допоміжною поліцією єврейського населення в Мізочі на Волигі тощо. Це і є слід, за яким повинні піти дослідники масових розстрілів киян у Бабиному Ярі. Тим більше, що шіснують суттєві докази участі української поліції у розстрілах у Бабиному Ярі, про які буде мова наприкінці цих зауважень. Не без значнння є й загальна настанова ОУН до євреїв, яку видно з оунівської львівскої преси з перших днів і тижнів окупаці. Львова. Така настанова не дивує, адже організотор ІІ-го (римського) Великого збору українських націоналістів (ВЗУН) у серпні 1939 році, як теж співорганізатор ІІ-го (краківського) Великого збору Організації українських націоналістів (ВЗОУН), Ярослав Стецько (котрого особистим секретарем і довіреною особою був сьогоднішній міністр юстиції України, бандерівець Роман Зварич) у липні 1941 року писав у своєму життєписі: «Москва і жидівство це найбільші вороги України ... Тому стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінацї жидівства, виключиючи їх асиміляцію ... Той штад-пункт заступаю як Шеф Українського Уряду» (ЦДАВОВУ, ф. 3833, оп. 3, спр. 7, лл. 1-6). Звернімо увагу: ця настанова була сформульована в липні 1941 року, а масові рзстріли євреїв у Бабиному Ярі почалися у вересні того ж року.
Спробуймо піти слідом за тими, хто у вересні 1941 року виявився бути українською поліцією у Києві і хто був її ідеологом та організатором?
Усе показує на те, що восени 1941 року в Києві діяло збройне формування ОУН Мельника. Хто були його учасники, яким чином вони опинилися у Києві?
Напедередодні агресії Німеччини на Радянський Союз не тільки бандерівці віддали у розпорядження Абвера своїх бойовиків, з яких утворено батальйони «Нахтігал» і «Роланд». Мельниківці на той час утворили «Буковинський курінь», ставлячи перед ним завдяння марширувати на Кихів. На чолі цього куреня став Петро Войновський. Ким був Петро Войновський, чим був «Буковинський курінь»? Часткові відповіді на ці запитання знаходимо в українськиій націоналістичній інтеренет-енциклопедії (http://oun-upa.org.ua/encyklopedia/), в який читаемо: «Войновський Петро – «Василь», заступник провідника ОУН на Буковині, військовий референт ... Після приходу німців очолив Буковинський курінь, порвав з Бандерою, перейшов до Мельника ... характеризується різко негативно як злочинець, що спричинився до масових розстрілів».
Ця ж «Енциклопедія» подає: «Буковинський курінь сформувався в кінці липня 1941 ... вирушив на Київ».
Якою була політика Німеччини у відношенні до бандерівських і мельниківських збройних формувань? Про це відомо з архівних документів. Їх, ці збройні формування, перетворювалися в українську допоміжну поліцію, або ж у поліційні батальйони – шуцманшафтен. У 201 батальйон шуцманшафтен восни 1941 року були перетваорені бандерівські батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», і в такий батальйон найдалі у вересні 1941 року в Києві був перетворений мельниківский «Буковинський курінь». Чи, знаючи завдання такої поліції – допомагати гітлерівцям виконувати їхні завдання – можна припустити бездіяльність колишнього «Буковинського куреня» в час, коли гітлерівці розстрілювали в Бабиному Ярі коло 200.000 киян, в переважаючій більшості євреїв?
На останнє запитання знаходимо переконливу відповідь, її дав не будь хто, а депутут Рівненської міської ради М. Шкурятюк: на сторінках газети «Києвській вістник» від 26 березня 1993 року він заявив у справі, яку тут обговорюємо: «Я горджусь тим фактом, що серед 1.500 карателів у Бабиному Ярі було 1.200 поліцаїв із ОУН, і тільки 300 німців».
У такому стані речей не залишажться нічого іншого, як запропонувати през. В. Ющенку запросити М. Шкурятюка на відзначення роковин трагедії у Бабиному Ярі, на головного доповідача. Щоб ще раз він сказав, і оповів у подробицях – ким були ці 1.200 із ОУН, що скоювали масові розстріли у Бабиному Ярі, чи були це тільки колишні члени мельниківського «Буковинського куреня», чи, може, крім них, ще були якісь українські націоналісти з інших мельниківських чи бандерівських формувань.
Все, здається, узгоджується: щоб перестріляти 200.000 киян, треба було не менш 1.500 карателів. 300 німців вистачило, щоб доглянути «якісної роботи» - розстрілу беззахисних, безневинних киян.
І наперед треба сказати, що будь-яке посилання на факт розстрілу німцями в Бабиному Ярі мельниківськрї діячки Олени Теліги, не має ніякого зв’язку з масовими розстрілами в тому ж Бабиному Ярі жителів Києва: Олена Теліга приїхала у Київ 22 жовтня 1941 року, отже після головної хвилі цих розстрілів, а сама вона була розстріляна у Бабиному Ярі аж 21 лютого 1942 року, після того, як відмовилася підрорядкуватися німцям, котрі на той час знайшли беззастережно віддану їм людину на міце Олени Теліги (Штепу). Та й сталося це в час, коли ще німці не відчули сталіградської поразки, вони ще відчували себе і поводилися, як непереможні володарі життя і смерті всіх українських націоналістів з «похідних груп» ОУН: мельниківців і бандерівців.
Вернімося, одначе, до роковин трагедії у Бажиному Ярі. Нехай би задум през. В. Ющенка і незалежна від цього дійства його заява щодо того, що «нам необхідно знайти чесну і правдиву відповідь стосовно найбільш болючих сторінок нашої історії», стала дією, а не лиш словами без покриття фактами. І нехай би президент США Джордж Буш і президент Російської Федерації Володимир Путін почули цю правду у Києві, з вуст знавця справи, М. Шкурятюка.
Тільки, чи таке завершення відзначення роковин геноциду в Бабиному Ярі було на мислі президента В. Ющенка?

Поліщук Віктор Варфоломійович,
юрист і політолог,
доктор гуманітарних наук,
2 вересня 2006 р. Канада

  Профиль  
  
    
#7  Сообщение 01.10.16, 19:26  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
100

  Профиль  
  
    
#8  Сообщение 01.10.16, 20:05  
Прохожий
Аватара пользователя

Регистрация: 23.08.2014
Сообщения: 117
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 3 раз.
Тут вроде несходняк по датам.. может опечатки..?

"...После нападения Германии на Советский Союз, Т.Бульба-Боровец, имея уже организованный в советское время подпольный партизанский отдел, в июле 1940 года приехал в оккупированный немцами Львов...


А тут, разве так было..?..

"...Часть этих людей попала к советским партизанам, а часть под конец 1942 года к Т. Бульбе-Боровцу, который привлек их к своиму партизанскому движению, создав формирование под названием "Украинская Повстанческая Армия" (УПА), которая продолжала деятельность против советских партизан..."

  Профиль  
  
    
#9  Сообщение 01.10.16, 20:08  
Старожил

Регистрация: 18.08.2014
Сообщения: 8022
Откуда: Запорожье
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 45 раз.
СССР
Бульбу интересно почитать в листовках - которые раритет
или уничтожены СБУ

внаглую кроет Бандеру

  Профиль  
  
    
#10  Сообщение 01.10.16, 20:21  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
chuka писал(а):
Тут вроде несходняк по датам.. может опечатки..?

"...После нападения Германии на Советский Союз, Т.Бульба-Боровец, имея уже организованный в советское время подпольный партизанский отдел, в июле 1940 года приехал в оккупированный немцами Львов...


А тут, разве так было..?..

"...Часть этих людей попала к советским партизанам, а часть под конец 1942 года к Т. Бульбе-Боровцу, который привлек их к своиму партизанскому движению, создав формирование под названием "Украинская Повстанческая Армия" (УПА), которая продолжала деятельность против советских партизан..."

Насчет опечатки конечно верно. Безусловно 1941 год. Жаль, что нельзя уже поправить на форуме.
А со вторым - непонятно, что именно Вас смущает???
Вроде все верно. "УПА" сначала Бульба-Боровец создал. Первоначальное название Полесская Сечь
Потом и название и часть народу, где добровольно, где силком, перехватила у него ОУН Бандеры, когда решила свою военную организацию создавать. В статье написано об этом. Ниже.


Последний раз редактировалось Berton 01.10.16, 20:43, всего редактировалось 1 раз.
  Профиль  
  
    
#11  Сообщение 01.10.16, 20:29  
Прохожий
Аватара пользователя

Регистрация: 23.08.2014
Сообщения: 117
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 3 раз.
Berton писал(а):
chuka писал(а):
Тут вроде несходняк по датам.. может опечатки..?

"...После нападения Германии на Советский Союз, Т.Бульба-Боровец, имея уже организованный в советское время подпольный партизанский отдел, в июле 1940 года приехал в оккупированный немцами Львов...


А тут, разве так было..?..

"...Часть этих людей попала к советским партизанам, а часть под конец 1942 года к Т. Бульбе-Боровцу, который привлек их к своиму партизанскому движению, создав формирование под названием "Украинская Повстанческая Армия" (УПА), которая продолжала деятельность против советских партизан..."

Насчет опечатки конечно верно. Безусловно 1941 год. Жаль, что нельзя уже поправить на форуме.
А со вторым - непонятно, что именно Вас смущает???
Вроде все верно. "УПА" сначала Бульба-Боровец создал.
Потом и название и часть народу, где добровольно, где силком, перехватила у него ОУН Бандеры, когда решила свою военную организацию создавать. В статье написано об этом.

А кто возглавил тогда УПА изначально.. почему везде Шухевич..? (возможно я не всё знаю..)

  Профиль  
  
    
#12  Сообщение 01.10.16, 20:49  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
chuka
Цитата:
Berton писал(а):
chuka писал(а):
Тут вроде несходняк по датам.. может опечатки..?

"...После нападения Германии на Советский Союз, Т.Бульба-Боровец, имея уже организованный в советское время подпольный партизанский отдел, в июле 1940 года приехал в оккупированный немцами Львов...


А тут, разве так было..?..

"...Часть этих людей попала к советским партизанам, а часть под конец 1942 года к Т. Бульбе-Боровцу, который привлек их к своиму партизанскому движению, создав формирование под названием "Украинская Повстанческая Армия" (УПА), которая продолжала деятельность против советских партизан..."

Насчет опечатки конечно верно. Безусловно 1941 год. Жаль, что нельзя уже поправить на форуме.
А со вторым - непонятно, что именно Вас смущает???
Вроде все верно. "УПА" сначала Бульба-Боровец создал.
Потом и название и часть народу, где добровольно, где силком, перехватила у него ОУН Бандеры, когда решила свою военную организацию создавать. В статье написано об этом.

А кто возглавил тогда УПА изначально.. почему везде Шухевич..? (возможно я не всё знаю..)


Какое-то время действовало ДВЕ УПА, Бульбы-Боровца и ОУН Бандеры
Шухевич возглавлял ОУН Бандеры с января 1944 , как я вижу, а до ...сейчас попробую уточнить по=быстрому, если получится

  Профиль  
  
    
#13  Сообщение 01.10.16, 20:56  
Старожил

Регистрация: 18.08.2014
Сообщения: 8022
Откуда: Запорожье
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 45 раз.
СССР
УПА Шухевича - осень 1942
когда генерал дезертировал от немцев

  Профиль  
  
    
#14  Сообщение 01.10.16, 20:56  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
"К 1 мая 1943 была создана Главная команда УПА, которую возглавлял В. Ивахив, а после его гибели (по официальной версии ОУН(Б) он был убит в бою с немцами[50], источники не бандеровского происхождения указывают на то, что он предположительно был «устранён» Службой безопасности ОУН(б)[51]) 13 мая 1943 года — Д. Клячковский." - Клим Савур

по Полищуку августа 1943 руководство ОУН было коллективным.
и Клим Савур (Д. Клячковский) и Шухевич и Микола Лебедь.
Детали если интересны - позже. Времени нет и по-польски давно не читал , отвык
С августа по октябрь 1943 вроде Клячковский УПА руководил
Уточнять надо. Менялось руководство


Последний раз редактировалось Berton 01.10.16, 21:17, всего редактировалось 4 раз(а).
  Профиль  
  
    
#15  Сообщение 01.10.16, 21:11  
Прохожий
Аватара пользователя

Регистрация: 23.08.2014
Сообщения: 117
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 3 раз.
mik писал(а):
УПА Шухевича - осень 1942
когда генерал дезертировал от немцев

какой генерал дезертировал..?

  Профиль  
  
    
#16  Сообщение 01.10.16, 21:15  
Старожил

Регистрация: 18.08.2014
Сообщения: 8022
Откуда: Запорожье
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 45 раз.
СССР
chuka писал(а):
mik писал(а):
УПА Шухевича - осень 1942
когда генерал дезертировал от немцев

какой генерал дезертировал..?
Щухевич

он же генерал-хорунжий УПА

  Профиль  
  
    
#17  Сообщение 01.10.16, 21:24  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
mik писал(а):
УПА Шухевича - осень 1942
когда генерал дезертировал от немцев

НЕТ . Значительно позже.
УПА в 1943 образована была
А впрямую с начала 1944 Шухевич УПА руководить стал. В 1943 был в руководстве ОУН и образовывал УПА (не один)

  Профиль  
  
    
#18  Сообщение 01.10.16, 21:29  
Прохожий
Аватара пользователя

Регистрация: 23.08.2014
Сообщения: 117
Благодарил (а): 0 раз.
Поблагодарили: 3 раз.
в 42-43-м он был в звании капитана..

  Профиль  
  
    
#19  Сообщение 01.10.16, 22:24  
Старожил

Регистрация: 18.08.2014
Сообщения: 8022
Откуда: Запорожье
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 45 раз.
СССР
официально УПА создана 14.10.1942
в неньке праздновали юбилей

счас это День защитника. выходной

  Профиль  
  
    
#20  Сообщение 01.10.16, 22:25  
Старожил

Регистрация: 18.08.2014
Сообщения: 8022
Откуда: Запорожье
Благодарил (а): 2 раз.
Поблагодарили: 45 раз.
СССР
chuka писал(а):
в 42-43-м он был в звании капитана..
да какой там капитан
сами себе звания двали

  Профиль  
  
    
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 22 ]  Стрaница 1, 2  След.



   Похожие темы   Автор   Ответы   Последнее сообщение 
В этой теме нет новых непрочитанных сообщений. на бывшей укре укро-фашисты анонсировали очередной майдан

611241

20

21.11.16, 12:26

В этой теме нет новых непрочитанных сообщений. укро-онкобольным треба готовиться к земле..

termit

79

09.11.16, 11:09

В этой теме нет новых непрочитанных сообщений. Месть и трусость в Алуште: после ареста от оппозиционеров отвернулись коллеги

КазанТип

7

25.10.16, 21:21

В этой теме нет новых непрочитанных сообщений. Украинский боец Дансер назвал условия для любви крымчан к Бандере

Чупакабра

31

20.10.16, 07:04



Рейтинг@Mail.ru яндекс.ћетрика

[ Time : 1.507s | 17 Queries | GZIP : On ]