Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 291 ]  Стрaница 1, 2, 3, 4, 5 ... 15  След.
Автор
#1  Сообщение 01.10.16, 11:39  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
Приглашаются все ватные и патриотические собеседники.
Одно условие.
Без Гугл.
Слабо?
Я понаблюдаю(с вашего позволения)

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#2  Сообщение 01.10.16, 11:44  
Старожил

Регистрация: 25.08.2014
Сообщения: 5382
Благодарил (а): 1 раз.
Поблагодарили: 117 раз.
Он слева, справа Plant.

Изображение

Аватарку смени!

  Профиль  
  
    
#3  Сообщение 01.10.16, 11:44  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
"Итак,уважаемые уголовнички,я начну с вас,гражданочка" :rzach:

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#4  Сообщение 01.10.16, 11:46  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
Затык у ватных.
А методичек не подвезли свежих))))

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#5  Сообщение 01.10.16, 11:47  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#6  Сообщение 01.10.16, 11:48  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#7  Сообщение 01.10.16, 11:49  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
termit писал(а):
Изображение
Первый обсер ватникам засчитан.
Власов воевал за Гитлера.
Бандера отказался.
1-0.

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#8  Сообщение 01.10.16, 11:49  
Ветеран
Аватара пользователя

Регистрация: 04.09.2014
Сообщения: 11070
Благодарил (а): 33 раз.
Поблагодарили: 222 раз.
Украина
Бандера - дерьмо.

А в сортах дерьма только свинорылые разбираются. :rzach:

  Профиль  
  
    
#9  Сообщение 01.10.16, 11:49  
Завсегдатай
Аватара пользователя

Регистрация: 08.01.2016
Сообщения: 3764
Откуда: СПб
Благодарил (а): 11 раз.
Поблагодарили: 57 раз.
Россия
Без Гугла?
Не проблема!

Віктор Поліщук,
доктор гуманітарних наук, юрист і політолог

Політична підробка
портрета Степана Бандери

(Галина Гордасевич: "Степан Бандера: людина і міф", Львів, 2001)

До Галини Гордасевич політичні портрети Степана Бандери написали вже - Петро Мірчук ("Степан Бандера, символ революційної безкомпромісовості") і Петро Дужий ("Степан Бандера – символ нації). Перший з них - член ОУН з міжвоєнного періоду, бандерівський учасник подій у час гітлерівської окупації України, післявоєнний неначе історик на Заході; другий – активний член ОУН Бандери і т.зв. "Української повстанської армії". Вони, бандерівці за переконанням, з причини звинувачення ОУН Бандери у народовбивстві, були особисто заінтересовані у звеличанні "провідника", тобто "вождя" ОУН, Степана Бандери, пишучи його портрет привабливими красками. Натомість рецензована книжечка написана неначе з незангажованих позицій – майже семидесятилітньою письменницею, дочкою православного священика з Волині, випускницею Літературного інституту ім. М. Горького у Москві, отже неначе й українським інтелектуалом, людиною, яка б мала належати до еліти української нації. Чи була вона такою – подивімося на неї крізь призму фактів: разючої необ'єктивності, селективної підбірки матеріалів, промовчування невигідних для неї оцінок і подій - крізь апологетику Степана Бандери і тих формувань, які він ідеологічно і політично фірмував. Аналіз написаного Галиною Гордасевич в рецензованій книжечці дозволяє зарахувати її як ту, котра ідентифікується з бандерівським крилом Органіцації українських націоналістів і з наслідками діяльності її формувань, у тому й зі скоєним структурами ОУН-УП-СБ народовбивством.
Книжечку Галини Гордасевич (у тексті авторку називатиму "Г.Г.") слід розглядати, як виконання замовлення, метою якого є уведення в оману необізнанних з фактами українців Наддніпрянщини і молодого покоління сучасних жителів цілої України, котрі не зазнали лиха від бандерівців. Книжечка неначе про Степана Бандеру, але вона поширена тематикою ідеології і політики ОУН, як теж оцінкою формувань, котрі виступали під назвою бандерівців. Саме тому книжечка вимагає хоч би короткого обговорення. У дужках вказано на сторінки, яких стосуються зауваження.
Починає Г.Г. з того, що на Луганщині тих, хто публічно розмовляв українською мовою, обзивали бандерівцями (с. 7), але вона не пов'язує цього факту з причиною: адже коли б не було бандерівських злодіянь, то й не було б причини обзивати когось "бандерівцями", такого, у розумінні зневаги, слова не було б узагалі.
Неначе виправдовуючись, Г.Г. повідомляє, що писатиме біографію Степана Бандери, "де б він зображався, в першу чергу, як людина, а не прославлявся як вождь українського народу". Вже з цього видно, що, згідно до погляду Г.Г., Степан Бандера був "вождем українського народу" (с. 8), отже її позиція стає ясною: вона не біограф, а звеличальниця Степана Бандери, бандерівщини взагалі.
Правду каже Г.Г., що вона зібрала публікації про Степана Бандеру, така література в час писання книжечки була доступна на Україні, в тому й заокеанських авторів, при чому, як вона заявляє, між ними були публікації авторів, котрі не симпатизували бандерівцям. Слід, отже, думати, що у розпорядженні Г.Г. були теж праці авторства вище названого рецензента книжечки, про яку мовиться, зокрема його "Гірка правда: злочинність ОУН-УПА" й "Ідеологія українського націоналізму". Проте на них, як теж на інші праці цього автора, Г.Г. не посилається, а з деяких інших авторів бере лише потрібне їй для підтвердження тези щодо величності "вождя українського народу" Степана Бандери. В рецензії не буде посилань на джерела, їх читач знайде у па'ятитомній серії автора рецензії п.з. "Український націоналізм як різновид фашизму", т. І. "Джерела злочинів ОУН-УПА", т. ІІ. "Докази злочинів ОУН і УПА", тт. ІІІ-V. "Український націоналізм у документах".
На с. 10, Г.Г. покликається на автора книжки "Коли ми вмирали, вам дзвони не грали", Миколу Руцького, у контексті "героя, вояка УПА". З цим пов'язана справа доданого у книжечці тексту "Присяги вояка Української Повстанчої Армії" (сс. 96,101, 115, 117, 119, 128, 139). Ця "армія" презентована Г.Г. як "народновизвольна", тоді, коли насправді вона такою ніколи не була: всі, у цілому світі, народновизвольні рухи складаються з добровольців, натомість в УПА вже у травні 1943 р. було не менше 50% терором до неї залучених волинських селян, а на кінець того року насильно, незаконнно "змобілізованих" в УПА було не менше 90%. Це означає, що ОУН-УПА не мала підтримки з боку українського населення Волині, її командний склад був родом з бандерівських діячів з Галичини: з рядів Української допоміжної поліції, яка на наказ ОУН Бандери у травні-квітні 1943 р. перейшла "до лісу" в розпорядження ОУН Бандери, і з колишніх вояків батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд". Решта ж, це були українці примушені скоювати злочини. Про тих коло 90% "змобілізованих" до УПА ніхто не згадує, а цей факт вирішує юридичну і політичну оцінку того формування. Згадки Г.Г. про узбецькі й інші азійські відділи в УПА не повинно б навіть бути, адже вона достеменно знає – чому деякі узбеки чи азербайджані опинилися серед бандеріців і, що головніше – що з ними усіми бандерівці, їхня "Служба безпеки", зробили, коли зі сходу під кінець 1943 року наближалася Червона Армія – їх усіх перестріляли. Г.Г. не згадує й про те, що в командуванні ОУН-УПА в першій половині 1944 року стався розкол, унаслідку якого сторони поборювали себе взаємно, з убивствами вклчно. Г.Г. мусіла знати – що про ОУН Бандери і створену нею УПА писав 1943 року Тарас Бульба-Боровець, активний учасник подій того часу на Волині, а писав він на адресу ОУН Бандери таке:
Пішли в рух сокири і віхоть. Вирубується і вивішується цілі родини ... "сокирники" вирубують і вивішують ганебно безборонних жінок і дітей ... Чи правдивий революціонер-державник може підпорядкуватися проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин ... При ваших методах вистрілювання українців з Червоної Армії, колишніх українських комуністів, комсомольців ти бичуванні українського активу, як це було в Житомирщині, душення путом своїх найкращих людей – ви не змобілізуєте армії ... За що ви боретесь? За Україну, чи за вашу ОУН? За Українську Державу, чи за диктатуру в тій державі? За український народ, чи тільки за свою партію? ... Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів не називав інакше, як "путярами" і "сокирниками"? ... Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктатурі та фашистсьткій ідеології, яка є гидка українському народові ... А скільки жертв терору, запутування або ганебне замучування отих голів сільських рад, бульбівців, мельниківців, радикалів, старих петлюрівців, бувших комсомольців, безпартиійних свідомих і чесних українців, які згинули тільки тому, що були інших переконань, осуджували злочинну бандерівську роботу ... Кров поляглих і ранених з вашої руки революціонерів та сльози вже сьогоді гнобленого вашою "владою" населення впадуть вічною ганьбою на ОУН Бандери .
..

Таку ось ОУН-УПА Г.Г. звеличає. Про згадані вище факти вона знала, в час "діяльності" ОУН-УПА їй було 8-9 років, жила вона у Кременці. Про злочини ОУН-УПА і "Служби безпеки ОУН" існує величезна література, опубліковано документи, автор цієї рецензії оприлюднив 540 архівних документів. Чим, як не цілковитою солідарністю зі злочинною ОУН-УПА, пояснити її відношення до цього формування? Що вона скаже на неоспоримий факт щодо того, що від рук ОУН-УПА в 1934-1944 роках мученицькою сметрю згинуло щонайменше 120 тисяч польського беззахисного населення, від немовляти до понадстолітніх старців. Бо ОУН Бандери "почала будову держави від вирізування національних меншин", як каже Тарас Бульба-Боровець. Чи цей факт не зворушує дочку православного священика, котрій більш до серця грекокатолицим? Вона до цього факту не відноситься, так якби його не було. Про українські жертви ОУН Бандери буде сказано трохи далі.
Г.Г. не погоджується з твердженням Павла Судоплатова щодо того, що жінки-тілоохоронниці Романа Шухевича, були його коханками. В інтерв'ю колишнього "потітвиховника" в УПА, Олександра Степанюка, яке він дав авторові цієї рецензії в Торонто, є згадка про те, що більшість командирів і провідників ОУН-УПА мали свої "польові" жінки-полюбовниці, цей факт був відомий, було багато випадків, коли щогарніших сільських дівчат силою забирали до УПА і там вони ставали полюбовницями командирів, як ото Юрія Стельмащука-"Рудого", про що є згадки в літаратурі, то чому ж Шухевич мав би відмовлятися від такої спокуси?
Г.Г. не хоче, щоб бандерівський (мельниківський також) рух називати фашистським (сс. 18, 19), вона посилається на оцінку чільного діяча ОУН, Євгена Онацького, за яким фашизм притананний лише державі, а раз української держави не було, то й не було українського фашизму. Далебі примітивне пояснення професора Онацького. У згаданих працях автора рецензії є опублікованний документ у вигляді протоколу з 1937 року авторства Володимира Мартинця з засідання фашистського інтернаціоналу, членом якого була ОУН. То як же ОУН, не будучи фашистським рухом, могла бути членом "Закордонних націонал-соціалістів" під проводом гітлерівської НСДАП (NSDAP)? Подивімося, чи не переконливою для Г.Г. було б таке визначення фашизму: "Фашизм – це насилля ідеологічно-політичного руху або утвореної ним держави у відношенні до людей: чужинців з приводу їх расового походження або національної приналежності; у відношенні до співвітчизників – з приводу спротиву такому рухові або утвореній ним державі. Стратегічною метою фашизму є необмежена експансія (імперіалізм) і панування над своїм і підбитими народами". Про фашистський характер ідеологічно-політичного руху вирішують його ідеологічні засади і політичні програми, як теж, і передусім, його злочинна, скерована на насилля проти людей, діяльність, а не факт утворення чи неутворення таким рухом держави.
Г.Г. повинна б знати, що формування ОУН Бандери поляків вирізували ("вирізували" – це з донесень радянської партизанки) "за національну приналежність", а українців за те, що не підпорядковувалися ОУН Бандери. Це і є класичний фашизм. Крім цього: Г.Г., яка знає, між іншими, теж італійську мову, повинна б знати, що за таким виданням, як "Encyclopaedia Britannica", нацизм – це німецький різновид фашизму, так як ОУН – український різновид фашизму. Примітивне тлумачення Г.Г. поняття "націоналізм" не заслуговує на те, щоб з ним сперечатися, вистачить сказати, шо націоналізмів є щонайменше стільки, скільки соціалізмів, треба лише користуватися наукою, а не низькомарковою пропагандою.
Свій примітивізм (або політичну рафінованість) щодо головного в українському націоналізмі, який є українським різновидом фашизму, Г.Г. презентує (сс. 20, 21), вказуючи, що Дмитро Донцов "мав деякий вплив на ідеологію українського націоналізму". Це означає, що Г.Г. не знає що таке "ідеологія", або вона прикидається невігласом. Хто тільки у цілому світі серйозно займається українським націоналізмом, той знає, що єдиним ідеологом українського націоналізму був саме Дмитро Донцов. Його доктрину 1929 року прийняв на ідеологічне озброєння українського націоналістичного руху установчий з'їзд ОУН, про що можна довідатися з праці Петра Мірчука у співавторстві зі Степаном Ленкавським "Нарис історії ОУН", при чому С. Ленкавський був учасником згаданого з'їзду і членом його ідеологічної комісії. Інших, крім Д. Донцова, ідеологів українського націоналізму, не існує, є тільки теоретики цієї ідеології, але не ідеологи. Нісенітницею є твердження Г.Г., що до ідеологів українського націоналізму слід зараховувати Степана Охримовича, Зенона Коссака, Осипа Мащака, Степана Бандеру, Олексу Гасина й іниших. Мельниківці ж до ідеологів українського націоналізму зараховують Володимира Мартинця, котрий написав книжку "Ідеологія організованого й тзв. волевого націоналізму", якою доказав, що він не розуміє поняттся "ідеологія", він не відрізняє ідеології від тактики, політики і стратегії українського націоналізму.
Наріжним каменем ідеології українського інтегрального (фашисьскього типу) націоналізму було визначення Дмитром Донцовим нації, як виду в природі. Доктрина Д. Донцова побудована на теоррії соціального дарвінізму. Ця теорія була нелюдяна, анитигуманітарна, протихристиянська. Власне її, без усякого сумніву, вивчав Степан Бандера, через неї він вправлявся у бездушності, душачи котів (садизм) (с. 43), вправляючись у безжалосності навіть до самого себе (масохізм), коли заганяв собі голки під нігті (с. 44). Це й була підготовка до фізичного винищування "ворогів української нації" – чужинців, що проживають на території України, і українців, котрі не підпорядковуються націоналістам. Про засвоєну ОУН ідеологію українського націоналізму у вигляді доктрини Д. Донцова галицький (не комуністичний) діяч, Михайло Добрянський написав: Донцов "мав вирішальний вплив на формування української націоналіститчної думки того часу, але той вплив був глибого негативний. Не можна собі уявити гіршого данайського дару для молодого ідейного руху ... для українського націоналізму, як подарована йому книжка Націоналізм ... Донцовщина лягла тяжкою зморою на молоду генерацію Західної України ... Ставлення Донцова до релігії, до світа абсолютних цінностей є щонайменше негативне, щоб не сказати вороже ... Донцов поставив тезу про аморальність націоналізму, як один з головних стовпів націоналістичної ідеології ... Донцову припала та сумна честь, що він санкціонував аморальність у методах політичної боротьби ... Донцов був тим, хто вагою свойого впливу переважив відношення сил і перерішив вислід боротьби за визволення бестії в українській людині". А Г.Г. каже, що Донцов мав тільки "деякий вплив на ідеологію українського націоналізму". Це що – ігноранція, чи свідоме фальшування фактів? Г.Г. збирала інформації про Бандеру й український націоналізм, але невже вона не натрапила на оцінку ідеології ОУН авторства грекокатолицького священика, доктора богословія, в'язня у Польщі за діяльність в ОУН, о. Юрія Федоріва, котрий написав у виданій в Торонто книжечці п.з. "Вронки", таке: "Ідеологія українського націоналізму ... тут вимагалося заперечення всього, і батька і матері, Бога і совісти, закону й етики, любови ближнього й особистих почувань". Оце і є реальна характеристика ідеології українського націоналізму, на базі якої діяв Степан Бандера. У її контексті Степан Ленкавський і написав, а ОУН прийняла як свої, "заповіді" - "Декалог українського націоналіста", у пункті 7. якого написано: "Не завагаєшся виконати найнебезпечнійший злочин, якщо цього вимагатиме добро справи". П. Мірчук зі С. Ленкавським пояснюють, що під "злочином" ОУН розуміла вбивство. А Бог християн каже: "Не убий!" Чи Г.Г., дочка священика, не знає цього Божого заповіту? Вона його знала, як і була свідомою того, що у своїй книжечці публікує пофальшований "Декалог українського націоналіста".
Яким чином Г.Г. може писати, що "ідеологія українського націоналізму на чільне місце ставила християнську релігію" (с. 114)? Це що – насмішка над тими знає цю ідеологію, хто потерпів від бадерівських (християнських?) рук? А їх, потерпілих, було багато, згадані польскі жертви – 120.000; українські жертви – 80.000, про які сказано буде далі. До кого ж Г.Г. зараховує себе – до християн, чи до українських націоналістів? Бо дійснний християнин бандерівцем бути не може, український націоналізм і християнство – несумісні, протилежні поняття, протилежні ідеології.
Г.Г. з метою звеличання Степана Бандери принизливим прийомом тлумачить прізвище "Бандера", як польське "прапор" (с. 49), бо для неї і для бандерівської ОУН Бандера був прапором, під яким методично, планово, організовано вирізували цивільне населення. "Бандера" – слово іспанське, воно аж ніяк не могло становити про етимологію прізвища предків Степана Бандери, етимологічно це, постале в українському середовищі, прізвище, без сумніву походить від засвоєного українською мовою, німецького слова Вanditen, банда.
Г.Г. прискіпливо вказує на деякі неточності радянських істориків і публіцистів, хоч сама вона не без гріха щодо цього. Як приклад слід вказати, що вона помиляється, говорячи про "двохсотлітнє небуття польської держави" (с. 62), хоч воно тривало 123, а не 200 років. Вказувати на чужі гріхи, треба самій бути безгрішньою.
Політичним прийомом слід визнати даний Г.Г. опис відбування українськими націоналістами кари у польських в'язницях (сс. 84, 85). Умови перебування у них дійсно нагадували відпочинок, про що можна дізнатися зі згаданої вже книжечки о. Юрія Федоріва: там, у Вронках (де покарання відбував теж Степан Бандера) політичних в'язнів не примушували до роботи, вони мали доступ до книжох, до преси, декорті з них працювали у в'язничій бібліотеці. Тимчасом Г.Г. вказує на умови, які панували в таборі в Березі Картузькій (в якому українські націоналісти становили не більше 4%), хоч повиина вона була знати, що між в'язницею і концтабором (в якому все-таки ніхто не був замучений) – велика різниця.
Очевидну неправду Г.Г. пише про Український центральний комітет у Генеральному Губернаторстві (УЦК - Краків) з Володимиром Кубійовичем на чолі, вона ж без сумніву читала що писав про нього сам В. Кубійович, а писав він, між іншим, про те, що УЦК був фінансований з каси абверу і що всі важливіші справи вирішувалися ним, Романом Сушком (ОУН Мельника) і Теодором Оберлендером.
Іншим прикладом політичної роботи Г.Г. є її фальшива інформація про батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" (сс. 94, 95), які, неначе, були розформовані німцями, а їхній о особовий склад роз'їхався додому, хоч фактично названі батальйони були переформовані німцями, за згодою ОУН Бандери, у 201 батальйон Schutzmannschaften, котрий до кінця 1942 року нещадно поборював радянську партизанку на білорусько-українському пограниччі, пацифікував білоруські й українські села, чим відзначився у генерала фон дем Бах-Зелевського.
Г.Г. згадує про "найближчого сподвижника Бандери, Ярослава Стецька", котрий від імені С. Бандери у Львові очолив 30 червня 1941 р. "український уряд" (сс. 98, 99), але вона не відважилася проінформувати читачів про те, що той же Ярослав Стецько, у тому ж році, у своїй автобіографії, написав, що він є прихильником перенесення на Україну гітлерівських методів винищування євреїв.
Неправдивою є також інформація Г.Г. про ув'язненення С. Бандери у концтаборі Саксенгаузен (с. 99), неначе вона не читала книжки Євгена Стахіва, на яку в іншому місці покликається, а той же Є. Стахів пише, що після перевезення у липні 1941 р. Бандери і Стецька до Берліна, вони там жили в особняку, свобідно рухалися по цілому місту, а коли вже опісля перевезли їх до Саксенгаузена, то не бо суто табору, а до неначе в'язниці на території того табору, де були поміщені політчні діячі, на порозуміння з якими німці мали надію.
Детально проаналізувати невеличку книжечку Г.Г. вимагало б досить великого опрацювання, настільки в ній перекручень, фальшу, наміреного промовчування, а то й нісенітниць, тож зупинімося на ще одній тільки проблемі – на промовчуваному в українській націоналістичній літературі існуванні і скоювані злочинів т.зв. "Службою безпеки" ОУН Бандери, про яку Г.Г. тільки згадує (с. 127). Г.Г. без сумніву знає факти про цю терористичну структуру ОУН Бандери, вона мусіла читати спогади Данила Шумука, політвиховника в УПА, котрий у своїй книжці "За східним обрієм", між іншим, про цю "Службу безпеки" написав: "Це був спеціальний курс для районних референтів СБ, п'ять невідомих нам інструкторів вели з ними заняття ... цілий місяць я ходив навчати їх політики і геополітики ... Це були неначе навмисне добрані найтупіші типи".
Невже Г.Г. не знає про відомі з архівних документів факти, з яких видно, що "Служба безпеки" на наказ ОУН Бандери 1943-1944 роках масово винищувала тих з-посеред колишніх солдатів і офіцерів Червоної Армії, котрі 1941 року попали в полон і зуміли з нього утекти, після чого переховувалися в українських селян на Волині. Їх, навіть 16-річні "есбісти", виловлювали і розстрілювали або душили путами, а їхні трупи вкидали у клолодязі. Члени цієї "Служби безпеки" під час масово винищування польського населення, після того, як його (жінок і дітей) члени УПА загнали у поле, клали по-десятеро ниць на землю і на очах очікуючих своєї смерті, пострілом у потилицю вбивали, а чоловіків-поляків по одному вводили у клуні і там їх вбивали ударами сокирою в голову. Крім цього, з 1941 по 1950 рік "есбісти" винищили щонайменше 80.000 українського цивільного населення - колишніх і виконуючих роботу голів сільських рад, вчителів, агрономів, фельдшерів, а то й звичайних українських селян і селянок – одних за те, що в когось син бул міліціонером, інших за те, що не дали "есбістам", що переховувалися в бункерах-схронах, продуктів чи одягу. Так виглядала "боротьба" ОУН-СБ з радянською владою, вона не виходила за межі сільрад, вона не сягала хоч би районів - по селах убивали людей – вішали, душили путами, іноді тільки стріляли, а до визволення на наказ ОУН Бандери публічно застосовували тортури у відношенні до підозрілих, яких без основ називали "сексотами".
Г.Г. у книжечці наводить неначе Довженкову інформацію про те, як раядянські партизани допитували спійманого бандерівця (с. 128): підвісили його над вогнищем, до колін спалили ноги, а той так і не видав нікого. Що ж, досліджуючи багато тисяч архівних документів, також хроніки ОУН-УПА-СБ, автор цієї рецензії не натрапив на подібну інформацію, але зате натрапив на таку, з якої виникає протилежне: то "Служба безпеки" ОУН Бандери допитувала колишнього упівця, котрого арештували радянські органи і випустили за неіснуванням доказів злочинства. Його власне допитувала бандерівська "СБ": підвісивши над вогнищем, спалили йому ноги до колін, а той не підтвердив підозри у зраді. Ця інформація – з документу "есбістів", а не з розповіді, хоч би й Довженкаю. Треба ще згадати, що "Служба безпеки" ОУН Бандери не припинила своєї злочинної діяльності після війни, вона робила свою чорну роботу щонайменше до 1950 року на території Польщі, на Заході – ліквідували противників Степана Бандери. Такою ото була терористична структура ОУН Бандери, тимчасом Г.Г. має жаль до радянських авторів, котрі про Миколу Лебедя пишуть, що він був "творцем лихозвісної Служби Безпеки ОУН". Якщо не "лихозвісною", то якою, за Г.Г., була "СБ"?
Г.Г. у своїй книжечці вмістила 20 (двадцять!) портретів Степана Бандери. Вона в нього закохана, і не тільки в нього, але й у те, в що Степан Бадера вірив, чим керував.
На закінчення свого панегірику у честь Степана Бандери Г.Г. каже, що Степан Бандера – герой України. Коли б Україна мала таких "героїв", якщо б таких, як Бандера, частка українського народу визнавала героями, то це означало б, що народ України ще й досі не склався як нація. Частка українського народу, яка визнає Степана Бандеру і бандерівщину - хвора. Бо і сам фашизм, його український різновид у вигляді українського націоналістичного ругу, був недугою. Недугою людства був теж нацизм. Сам Степан Бандера теж був людиною невиліковно хворою, людиною, як і Гітлер, Бандері ні своя смерть, ні смерть сотень тисяч його співвітчизників, мученицька смерть немовлят, жінок, чоловіків, понадстолітніх старців – була може й розкіш'ю. В науці, коли йдеться про окремих людей, цей симптом зветься масохізмом і садизмом. Чи Г.Г. згідна з тим, що масохіста і садиста можна назвати героєм? Якщо за П. Мірчуком можна погодитися, що Степан Бандера був "символом безкопромісовості", бо масохісти і садисти компромісовості не знають, то Степан Бандера, як "символ української нації", за Петром Дужим, є образою для українського, аж ніяк, ні за якими познаками, не злочинного народу.
Галина Гордасевич з політичних міркувань допустилася неморального вчинку у вигляді невдалої підробки портрета Степана Бандери. Цього не можна було сподіватися від дочки православного священеника (вона виразно симпатизує грекокатолицизмові, та це інша тема), цього не можна було сподіватися по, неначе, українській письменниці. Вона, якщо письменниця, то письменниця бандерівська, а не українська. Поняття бандерівщини і українства – не тотожні.
І в додатку ще ось таке: Г.Г. пише, що весь світ знає "другу світову війну", а "лише радянські учні вивчали Велику Вітчизняну Війну". Вона, за бандерівською пропагандою, противиться назві "Вітчизняна Війна". Що ж, для неї, мабуть, як і для бандерівців (мельниківців теж), котрі взяли участь у розв'язанні цієї війни на боці агресора – гітлерівської Німеччини, ця війна мала на меті "визволення" України "з-під совітів". Значить вона – ігнорант у ділянці історії і політики, вона невіглас у тому, що зрозуміле навіть людині з неповною початковою освітою: Гітлер розпочав війну не проти рядянського державного устрою, а проти країн, які входили до складу СРСР - з метою заграбастання "життєвого простору" для німецької раси, з метою перетворити українців й інших жителів СРСР у рабів. Така очевидна мета Гітлера мусіла зустрітися зі спротивом чесних українців, білорусів, росіян та інших. Це і була "Вітчизняна Війна", завданням якої було не допустити до перетворення "Вітчизни"-України в німецьку колонію. Але що ж, як видно, Г.Г. симпатизує гітлерівцям, з котрими бандерівці (мельниківці теж) розпочали війну і разом з ними її закінчили, рука в руку. Бо гітлерівці і бандерівці одним миром мазані, оба ці ідеологічно-політичні рухи були рухами фашистськими, різниця тільки та, що німецький фашизм німецька влада, німецькі християнські церкви і німецький народ засудили за його народовбивство, натомість влада України, після розпаду СРСР, допустила до своїх владних структур бандерівців, а Президент України після "помаранчевої революції" настановив чільного бандерівського діяча, Романа Зварича, міністром юстиції України, ярого бандерівця Василя Червонія настановив губернатором Рівненської області. Не засудила теж украінського нацоналізму Православна церква Київського патріархату.
Фашизм в Німеччині не існує, а на Україні відроджується, між іншим, через такі пропагандивні книжечки, як оця рецензована.
Авторові цієї рецензії, православному українцеві, соромно за таких, як Галина Гордасевич, за таких, як теперішній президент України, Віктор Ющенко. Відродження фашизму на Україні не гарантує Українській Державі чесне входження у цивілізований, культурний світ.

Торонто, червень 2005 р.


Последний раз редактировалось Berton 01.10.16, 11:55, всего редактировалось 2 раз(а).
  Профиль  
  
    
#10  Сообщение 01.10.16, 11:49  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#11  Сообщение 01.10.16, 11:50  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
И я же просил без Гугл....
Ну свое(киселевское) мнение.

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#12  Сообщение 01.10.16, 11:51  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#13  Сообщение 01.10.16, 11:52  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
Нет,нет,Бертон.
Сказано же без Гугл.
Или вы напамять это все отстрочили?
Или сами написали в свое время?
Или дид ваш?

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#14  Сообщение 01.10.16, 11:52  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#15  Сообщение 01.10.16, 11:52  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#16  Сообщение 01.10.16, 11:53  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#17  Сообщение 01.10.16, 11:54  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
Dmtr писал(а):
Бандера - дерьмо.
Обоснуйте плиз.

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
#18  Сообщение 01.10.16, 11:54  
Ветеран
Аватара пользователя

Регистрация: 04.09.2014
Сообщения: 11070
Благодарил (а): 33 раз.
Поблагодарили: 222 раз.
Украина
Всем понятно, что свинорылые выбрали дерьмо бандеру в качестве национального героя по одной причине.

Он практически единственный свинорыл кто известен и не был союзником русских.

Остальные известные украинцы прославились за совместную с русскими работу и дела.
Выбор у свинорылов практически отсутствует.
Они слепили из бандеры героя - из того, что было. :rzach:

Вообщем Бандера дерьмо. И этим все сказано.

Сорта дерьма - интересны только свинорылам.

  Профиль  
  
    
#19  Сообщение 01.10.16, 11:55  
Старожил
Аватара пользователя

Регистрация: 12.09.2014
Сообщения: 5503
Откуда: Москва
Благодарил (а): 7 раз.
Поблагодарили: 119 раз.
Россия
Изображение

_________________
Вежливо и просто вернули полуостров..

  Профиль  
  
    
#20  Сообщение 01.10.16, 11:55  
УкроТролль
Аватара пользователя

Регистрация: 18.03.2016
Сообщения: 5595
Откуда: Киев
Благодарил (а): 13 раз.
Поблагодарили: 30 раз.
Украина
Обсер два вам,уважаемый.
Бандера никогда на Гитлера не работал.
Работал Власов.
И Мельник.
И потом я же просил без Гугл.
Только свое мнение....

_________________
Der morgige Tag ist mein.

  Профиль  
  
    
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 291 ]  Стрaница 1, 2, 3, 4, 5 ... 15  След.





Рейтинг@Mail.ru яндекс.ћетрика

[ Time : 0.350s | 17 Queries | GZIP : On ]